Громадянин України Ярослав Сергенюк потрапив у неприємне положення, перетинаючи кордон між Україною та Польщею – загубив гроші та документи або їх йому вкрали. Історію про те, як марно шукав допомоги у відповідних службах, оприлюднив у соціальній мережі “Фейсбук”, закликаючи усіх небайдужих долучитися до поліпшення якості обслуговування українців у консульствах та допомогти його сім’ї дістатися додому.
Чоловік разом з двома дітьми та дружиною перетнув кордон між Україною та Польщею і в Медиці (село в Перемишльському повіті) виявив, що зникли документи та гроші. Ярослава повідомили, що телефонна розмова записується, і надали номер телефону в Генеральне консульство України в Любліні. Щоб не марнувати часу, сім’я вирішила, що простіше іти до кордону, бо їхати до Любліна без грошей і документів з малими дітьми нелегко, тим паче, що треба чекати аж до понеділка.
Наразі чоловік просить усіх небайдужих допомогти повернутися додому, а також має пропозицію всім незадоволеним якістю обслуговування українських громадян в консульствах гуртуватися і писати скарги.
„Шановні друзі! Необхідна ваша допомога!
Приїхавши попутним транспортом на перетин кордону між Україною та Польщею в Медиці ми виявили, що у нас зникли документи та гроші.
Тоді зрозуміли, що їх у нас вкрали, або ми їх просто загубили. На щастя, що у нас залишився телефон та доступ до інтернету.
В інтернеті знайшов телефон консульства, почав до них телефонувати, щоб звернутись за допомогою, але ніхто не відповідав на дзвінки. Тоді я вирішив зателефонувати на гарячу лінію: +48 515 559 121, хоча там і було вказано, що можна телефонувати тільки в тому випадку, коли є загроза для життя. Але так як я більше нікуди не зміг додзвонитись, набрав даний номер телефону. Спробував пояснити ситуацію, яка трапилась з моєю сім’єю по телефону, та отримав у відповідь тільки „Це не наша компетенція. Телефонуйте у Люблін”.
Я намагався пояснити, що не можу нікуди додзвонитися, тоді мені відповіли, що це мої проблеми. Не витримавши, я відповів у грубій формі, після чого мені пригрозили, що вони зараз приїдуть у Медику і покажуть мені, як правильно розмовляти, при цьому запитали у мене особисті дані. Я надав їм усю інформацію про себе та погодився, щоб вони приїхали та розібрались зі мною. Оскільки так думав, що зможу привернути увагу до своєї проблеми компетентні органи, та натомість вони просто завершили телефонну розмову, так і не дослухавши мене. Я знову зателефонував на гарячу лінію.
Повідомивши мене, що наша розмова записується, мені надали номер телефону в Генеральне консульство України в Любліні. Тоді зателефонував у Люблін, там відповіли на мій дзвінок, та одразу ж почали переключати з однієї лінії на іншу, де я кожному пояснював ситуацію, яка у мене трапилась, і тільки з чeтвeртого разу мені пояснили, що я повинний робити у такій ситуації. Розказавши, що з нами сталось, що ми подорожували з двома маленькими дітьми, віком 5 та 6 років, та що у нас викрали або ми загубили документи та гроші, і при собі тільки маємо права та фото наших паспортів, попросив поради, як нам повернутись на Україну.
Натомість відповіли, що нам потрібно їхати в Люблін, щоб нам там виробили посвідки для повернення в Україну. Та перед тим нам потрібно зайти в поліцію, де нам мають дати потрібні документи на посвідчення особи. Нам потрібно зробити по дві фотокартки і приїхати в понеділок до них, але при цьому мати при собі 520 злотих, щоб оплатити їм за виготовлення необхідних документів. Я знову наголосив на тому, що у нас викрали і гроші, і документи, і що з нами маленькі діти. Представник Консульства запитав мене, де ми проживаємо та сказав, щоб рідні нам передали кошти, і що це взагалі не їхні проблеми, а наші. Наостанок глузливо додавши, що, можливо, я хочу, щоб він особисто передав мені кошти, на що я відповів: «Так!», та у відповідь він тільки розсміявся. Я запитав його, що тут такого смішного, адже в даний момент ми з маленькими дітьми знаходимося біля кордону без грошей і документів, і врешті-решт, ми живемо в 21 столітті, у нас були біометричні паспорти, де є відбитки пальців, і за їх допомогою можна нас ідентифікувати прямо тут, на митному кордоні, як зі сторони поляків, так і зі сторони українців. У відповідь працівник розсміявся та сказав, що працює у цій службі понад 20 років і це не його проблеми, і що він не повинен робити те, що мені заманеться.
Не марнуючи часу, ми з сім’єю вирішили, що простіше іти до кордону, а там якось вирішимо нашу ситуацію тому, що їхати у Люблін, за 250 км від місяця нашого розташування без грошей та документів, щоб тільки у понеділок там зайнялись вирішенням нашої проблеми, надзвичайно важко, при тому, що ми з маленькими дітьми.
Можливо, хтось знає, як простіше можна перетнути кордон, напишіть. А також, маю пропозицію: всі, хто має або мав проблеми з працівниками консульств України, давайте збиратись разом та писати скарги, можливо ми зможемо змінити обслуговування українців у наших консульствах на краще”.
Автор: Сергенюк Ярослав Михайлович,житель м.Івано-Франківськ
Відповідь з Консульства України спеціально для ресурсу inpoland.net.pl:
“Вирішити це питання до понеділка не вдасться не тому, що консул не хоче, а тому що консул для видачі білого паспорта повинен верифікувати інформацію щодо цих громадян в відповідних українських органах, де вже станом на зараз нікого нема. На жаль, їм залишається тільки знайти на 2 дні готель”.
Джерело: https://www.facebook.com/profile.php?id=100008122609420
Щойно прийшла інформація – користувач фб стверджує, що на Варті є пост, де Ярослав Сергенюк повідомив, що він вже вдома. Чекаємо офіційного повідомлення цієї інфи у нього на сторінці.