Збірна Франції, забивши по голу у першому і другому таймах, здобула комфортну перемогу на класі над «жовто-блакитними» з рахунком 2:0.
Нам знову показали, що з себе представляє збірна України на сьогоднішній день. Сподіваюся, цього разу хлопці зроблять правильні висновки.
Любі друзі! Колись я казав, що особисто для мене приїзд збірної України у Вроцлав стає насправді якимось святом. І це не пусті слова. Оскільки, побувавши на попередніх іграх нашої головної команди країни, скажу вам ось що: на цей день я чекаю дійсно як на щось особливе. За кілька тижнів я вже планую, що буду робити до, під час і після матчу, думаючи про те, що все в мене пройде від початку до кінця ідеально, так само як і у футболістів у «жовто-блакитній» футболці. В принципі, усі нормальні люди так і готуються до свят.
Додавало колориту ще й те, що до нас у гості приїхала збірна Франції. Тут навіть не треба описувати багато про них — усі й так усе розуміють. Це еліта світового футболу. Що не гравець – то вже або зірка планетарного масштабу, або молодий і перспективний футболіст, якому пророкують велику й славну кар’єру.
Для тих, хто не дуже цікавиться футболом, поясню. Цієї осені стартує відбір до чемпіонату світу, який відбудеться наступного літа на полях таких трьох прекрасних країн, як Канада, Мексика і Сполучені Штати Америки. Це буде вперше, що подібний турнір проходитиме одразу в трьох державах. У групі відбору до цього дійства нам дісталися такі суперники: як ви вже зрозуміли — Франція, Азербайджан та Ісландія. Команда, що посяде перше місце, їде на світову першість напряму. Друга потрапляє у стикові матчі. А всі інші просто отримають подяку за участь та хорошу гру. Але якщо вже не один рік безліч українських журналістів та простих уболівальників кажуть, що зараз збірна України є «найсильнішою в історії», то останній варіант для нас не є задовільним у принципі. Якщо вже про нашу команду говорять такі красиві й пафосні слова — треба показувати свій рівень ось якраз проти французів.
Сам матч розпочався незрозуміло, як на мій погляд. Старалися взяти ініціативу у свої руки і ті, й інші. Проте «трикольоровим» знадобилося лише 10 хвилин, щоб відкрити рахунок у матчі. Я бачив цю атаку від початку й до кінця. На мій погляд, це хрестоматійна заготовка великих команд, що мають чемпіонський менталітет. Збірна Франції якраз до таких і належить. Ось просто вдумайтесь: Майкл Олісе зі своєї половини поля віддає довгу діагональ метрів так на 40 до Бредлі Барколя. Вінгер паризького «ПСЖ» протягує кулю до нашого карного майданчика. У цей час той самий Олісе пробігає через усе поле, отримує передачу і забиває гол. 0:1. Браво! Я аплодую стоячи й вітаю півзахисника мюнхенської «Баварії» з такими успішними розрахунками.
На 18-й хвилині у автора забитого гола була можливість оформити дубль практично з подібної позиції. Сталося це так: захисники збірної України невдало намагалися винести м’яч зі свого карного майданчика, але зробили це настільки погано, що ігрове знаряддя знову потрапило до Майкла Олісе, який завдав удару середньої сили. Цього разу голкіпер Анатолій Трубін врятував.
За подібним сценарієм пройшов увесь перший тайм. Французи дуже артистично розігрували різні комбінації. Здавалося, що футболісти «трикольорових» просто заклали парі перед грою: «Хто сьогодні змайструє атаку якнайкрасивіше, той отримає якийсь бонус від своїх колег або тренера після гри». І якщо чесно, я не є шанувальником французького футболу, але їхня гра — це щось таке захоплююче. А щодо збірної України скажу так: у першій 45-хвилинці це виглядало як нервові потуги зробити хоч щось. А як я вже неодноразово казав, подібне ні до чого хорошого не приводить — ані в повсякденному житті, ані у футболі. Хоча тут ще треба віддати належне захисникам «гальських півнів»: вони своїм атлетизмом і баченням поля не давали створити гравцям «жовто-блакитних» бодай щось.
У другому таймі збірна України почала грати активніше й навіть мала кілька стовідсоткових моментів, щоб зрівняти рахунок. На 65-й хвилині хлопці з найпрекраснішої країни у світі отримали право на небезпечний штрафний. Георгій Судаков трохи не вгадав з напрямком пострілу, і кулю відбив голкіпер французів прямо на ногу Івана Калюжного. Далі капітан харківського «Металіста 1925» замість того, щоб легко покотити кулю у порожні ворота, виконав чи то неточний навіс, чи то невдалий удар на силу. Ігрове знаряддя кудись полетіло, але не у ворота. Виправити ситуацію намагався Ілля Забарний, який хотів добити головою м’яч у сітку. Але, на жаль, удар Іллі потрапив у перекладину, після чого атака закінчилася.
Проте наприкінці матчу французи нас добили своєю фірмовою зброєю. Кілліан Мбаппе отримав довгу передачу з глибини поля, оббіг, як на тренуванні, захисника «жовто-блакитних» і точним пострілом у дальній кут встановив остаточний рахунок у грі. 0:2. І все це виглядало так, що захисники збірної Франції взагалі не напружувалися. Начебто вони знали, що треба грати красиво, спробувати безліч майстерних атак, і деякі з них стовідсотково закінчаться голами. Так усе й сталося.
А тепер я хочу поговорити про деякі моменти, що не зовсім стосуються футболістів. По-перше, після фінального свистка український диктор на стадіоні почав говорити дивні речі. Якщо навести дослівно, звучало це так: «0:2. Ми програли. Браво, збірна. Але ми ще приїдемо до Парижу – і начувайся, Франціє». Друже, ти чи не подумав про що сказав, чи просто невдало пожартував? Нас переграли елегантно і красиво на середніх потужностях. І якби французи захотіли увімкнути свій «режим убивці» (а вони це можуть), то рахунок міг би бути набагато печальнішим для нас.
Що ще сказати. Побував я після матчу на пресконференції тренера збірної України Сергія Реброва. На питання журналістів він відповідав у його фірмовій манері після поразок нашої головної команди — з нервозністю і трохи зверхньо. Звучали його такі звичні відповіді: «Та ви матч дивилися самі?» чи «Ви що, не знаєте нашого складу команди?». Тому скажу про це так. Шановний Сергію Станіславовичу, ви, звісно, можете спілкуватися з журналістами, як порахуєте за потрібне. Але за регламентом на пресконференціях журналіст питає у тренера про моменти, які він побачив на полі, а не навпаки. Додам ще те, що ви безумовно вже авторитетний тренер із певними досягненнями. Але, враховуючи останні здобутки нашої збірної під вашим керівництвом, то, м’яко кажучи, це далеко не та ситуація, коли потрібно так розмовляти. Скажу також і нашим журналістам: треба старатися обходитися без провокативних питань. А якщо ви вже хочете щось запитати подібне, то зробіть це красиво й підберіть такі слова, щоб на ваше питання хотіли відповісти спокійно і по темі.
Проте обійдемося без нервів. І в цілому підсумую так: сьогодні французи для нас — недосяжний рівень. Для того, щоб тримати планку хоча б поблизу з цією топовою командою, потрібна тяжка й наполеглива праця не одного року. Проте у збірної України є все, щоб колись у майбутньому до цього прийти. Все більше наших футболістів переходять до солідних європейських клубів, уболівальники стараються створити домашню атмосферу в будь-якому куточку світу, де грає збірна. У деяких матчах останніх років у грі «жовто-блакитних» іноді проглядається перспектива і надія на прекрасне та щасливе майбутнє. Проте це чергується і з досить невдалими іграми.
Тому жодної трагедії від цієї поразки немає. Але треба зробити правильні висновки й просто працювати над собою, над удосконаленням гри, над порозумінням з партнерами по полю. Додам також, що це тільки перша гра відбору. Шанси виправитися ще безумовно будуть. Уже за декілька днів на «жовто-блакитних» чекає непроста виїзна гра проти збірної Азербайджану. Але тим не менш, якщо ми вже вважаємо наших футболістів топовою європейською командою — у Баку має бути тільки перемога. Удачі, хлопці! Вірю в вас!
