Інтерв’ю з Генконсулом України у Вроцлаві Юрієм Токарем (ЧАСТИНА 2)

Торік у Вроцлаві розпочалася підготовка до відкриття Генерального консульства України, був призначений генконсул Юрій Токар. Портал InPoland.net.pl поспілкувався з генконсулом, постарався підбити підсумки, поговорити про плани та відповісти на питання, які найбільше турбують українців.

Першу частину розмови з Юрієм Токарем можна прочитати тут

А яку б Ви дали пораду (так би мовити – “від консула”): як записатися на Візит?

Слоти відкриваються автоматично щодня о 22:00 год, крім п’ятниці і суботи на 14 днів вперед.  По розрахунку днів ми хотіли, щоб  субота і неділя була у людей вільна, але на один день прорахувалися. 

Спочатку місця відкривались о 12-й ночі, потім відбувся якийсь збій, і реєстрація перенеслась на 2-у ночі, що спричинило багато нарікань від людей.  Відтак, у взаємодії з компанією, ситуацію було поправлено і з цього часу місця відкриваються о 22:00 год.  Ми визнаємо, що існують певні групи, які записуються з допомогою ботів і таким чином заповнюють чергу в перші кілька секунд. Водночас ефективний механізм перевірки через смс працює таким чином, що якщо через 10-20 хвилин люди не підтверджують запис, місце знову вивільняється і з’являється можливість записатися на прийом.

Розбираючись в ситуації зі зловживаннями щодо місць у чергах, ми з’ясували, що  схема була така: відбувалась реєстрація ботів, потім візит скасовувався і перереєстровувався на іншу особу. Зараз це практично не є можливим, бо діє “плаваючий” алгоритм – якщо людина скасовує свій запис, слот не відкривається одразу, а через 2, 5, 10 годин. Розумію, що ті посередники, мабуть, будуть застосовувати якісь нові технології, але ми будемо на них оперативно реагувати.

Якщо у вас такий позитивний досвід, то чи плануєте ви передавати його іншим генеральним консульствам?

На даний час відновила роботу електронна черга Міністерства закордонних справ, відтак всі консульства поновили прийом громадян на її основі. Натомість раптово зараз закрити нашу чергу ми не дуже можемо і хочемо – адже люди записані на 2 тижні вперед. Тому поки що, за погодженням з Міністерством, наразі тримаємося тієї  черги, яка була для нас розроблена. 

Чи можете розповісти про такі ситуації, які вам найбільше запам’яталося під час обслуговування людей? Що було цікавого?

Найбільше запам’ятались важкі моменти. Коли перша хвиля людей приїхала до Вроцлава. Це було дуже важко. Треба було виходити до людей, перед консульством було тисяча – півтори людей. Я пояснював, що треба робити, а що – ні. Ми заспокоювали громадян, розповідали, що у них є дах над головою, є що їсти. Мене тоді вразило, що всі прибулі вважали своїм обов’язком прийти до консульства, вони були впевнені, що їм тут допоможуть. З одного боку, це було добре – бо люди отримували зрозумілі пояснення, що потрібно робити. Зрештою, у багатьох була паніка, було важко, був величезний наплив людей. Я практично кожен ранок виходив до людей, надавав їм роз’яснення годину-півтори. На якомусь етапі всім все стало зрозуміло, і раптом знову починалися ті самі питання… Я ж ніби роз’яснював все 15 хвилин тому, а тут все знову. Просто люди мінялися, підходили нові, інформації не чули, і доводилось знову повторювати все з початку. 

Вразив тоді добрий волонтерський рух українців, до мене приходили і питали, чим вони можуть допомогти. Це мене особливо вражало. Я наголошував на тому,, що це – консульство для людей, тому давайте його разом будемо будувати таким, яким ви його хочете бачити. Зі свого боку ми намагаємось прислухатися до критики: якщо є недоліки – ми максимально швидко їх виправляємо. Пробуємо зробити ідеальне консульство в міру можливого. Оскільки ми починали роботу консульства з нуля, все-таки руки дещо більш розв’язані. Тому дуже цінною була і є ця підтримка від українських громадян. Спершу було сприйняття нас дещо скептично – державна установа, бюрократи і таке інше. Звичайно, дотримання вимог законодавства ми не уникнемо (посміхається), але важливою є комунікація з людьми, якщо і відмовляємо – то пояснюємо чому, чи де що потрібно виправити, донести. Ну і власне коли прийшли волонтери і запропонували свою допомогу – навіть на рівні керування чергою чи надання роз’яснень людям – це дуже нас розвантажило, і сприяло тому, що ми могли зосередитись вже безпосередньо на своїй практичній роботі. Реально приблизно 6 волонтерів нам допомагало і це була така спільна робота – вони бачили, що і як ми робимо, ми бачили ту їх підтримку і робили спільну справу. 

Друге: я, як людина яка працювала в Сполучених Штатах, завжди намагаюсь триматися з посмішкою, з певним почуттям гумору. Натомість тут кілька разів зіткнувся з тим, що приходили жіночки у якихось справах – я їх заспокоював, говорив, що ви вже в безпеці, тут мирне небо, кажу якісь там легенькі жарти. Але дивлюсь – а вони не посміхаються взагалі. Запитую, що і як. І вони мені відповідають, що 4-5 днів сиділи в підвалі, коли навколо все стріляло і бомбилось, далі добирались по 4-5 днів, і після пережитого усміхатись вже зовсім не хочеться. Люди мали досить потужні психологічні навантаження. І це мене, чесно кажучи, досить приземлило. 

Пане Юрію, зараз буде трохи провокаційне питання. Відомо, що консульства України в першу чергу налаштовані на допомогу громадянам України, натомість знаю такі ситуації, що багато громадян росії, які виїхали з росїї або мають тимчасові посвідки на проживання, видані в Україні, і були змушені виїхати сюди, намагаються всіляко позбутися російського паспорта. Чи звертаються вони до вашого консульства і як їх приймають?

Було декілька таких звернень. Зверталися росіяни, особи з подвійним громадянством, у яких не було українського паспорта і вони мали тільки російський, а тепер раптом згадали, що вони є українцями. Ну ми з ними ввічливо розмовляємо, пояснюємо всі аспекти законодавства України. І, в принципі, на цьому все закінчується.

Вони в  процесі отримують український паспорт? Чи там якась інша процедура?

У таких випадках є окрема процедура та перевірки. Якщо ми бачимо, що особа має подвійне громадянство – пояснюємо, що проведемо перевірку, і зазвичай така особа зникає. 

Було декілька дуже болючих ситуацій зі змішаними родинами. Коли приходили українки із чоловіками-росіянами або навпаки, з проханням сприяти у поверненні в Україну. Ми тут нічим не можемо зарадити. Вони навіть показували: ось наша фотографія, де ми разом в будинку в Одесі чи під Харковом, розбомбленому рашистами – і це було найпристойніше слово в тих їх емоціях.

Маю питання відносно соціальних мереж, знаю, у вас є сторінка у Facebook, яка має найбільше охоплення і є така підозра, що ви теж берете участь у відповіді людям в коментарях. Чи можете це підтвердити або спростувати? Хто відповідає у вас за соціальну мережу?

У нас буває по-різному, ми чергуємося. Буває, що відповідаю я, а буває, що хтось інший. В першу чергу, це – комунікація з громадськістю. Має бути донесення інформації і якщо є питання, – то потрібно давати відповідь на них. Вважаю це однією з важливих складових нашої роботи з громадянами. Є відкрита сторінка Генерального консульства, де можна також задавати питання, і ми відповімо. Нам і в месенджері можна написати. В міру можливості або я, або консули (коли мають можливість) – даємо відповідь. Хоч це і нелегко – намагаємось максимально тримати комунікацію з громадськістю. Зараз у реалізації у нас проект – розширити цей напрямок. Наша телефонна лінія, за зрозумілих причин, не витримує тих, орієнтовно, 500 000 осіб у Нижньосілезькому воєводстві та півтора мільйона у нашому окрузі. Додзвонитись нелегко ще й при тому, що бувають звернення з Німеччини чи Чехії. Оскільки більшість дзвінків інформаційного характеру – ми зробимо спеціальну інформаційну лінію для громадян України, де можна буде отримати всю інформацію про те, які документи на консульську дію потрібно. Намагаємось тримати інформаційний канал зв’язку з громадянами наскільки це фізично можливо.

Як виглядає ситуація з контактами з українською громадою? На початку вашої роботи ви говорили, що формується зустріч з громадським сектором. Чи та зустріч відбулась і що з того вийшло?

Війна внесла свої корективи у цей напрямок. Водночас не можна сказати, що ми недопрацьовуємо якимось чином у цій сфері. Я готовий підтримувати все, що українське, все, що допомагає Україні, і все, що допомагає ЗСУ. Це – три мої основоположні складові. На початку війни була висунута ініціатива познайомити чи об’єднати всіх українських волонтерів, принаймні тих, кого я знаю, щоб спільно робити важливі справи для України. 

Тоді маю таке питання: як це все поєднати, всі організації? Бо в цілому вони різні в деяких моментах, і, на жаль, дублюють самі себе, в деяких випадках конфліктують між собою, в деяких – доповнюють один одного. Як же все поєднати,  Вроцлавський громадський сектор і ті всі організації між собою?

Завжди буде кілька організацій, які будуть займатися різними речами і те, що вони роблять, треба вже цінувати. Кожен хоче займатися своїм, має свої преференції, свої джерела. Головне, щоб то була добра справа. Я не чув, щоб там були якісь конфлікти, навпаки чув про позитивні моменти співпраці. Те, що ми спробували їх тут поєднати, познайомити, це вже мало певний позитивний ефект – вони вже можуть між собою контактувати, співпрацювати, робити важливі спільні справи чи проекти.

Моє наступне питання відносно вашого досвіду в Сполучених Штатах Америки. Ви також працювали у Любліні у Варшаві. Як поєднуєте та використовуєте цей досвід, як взагалі оцінюєте різницю між Штатами та Польщею?

У Сполучених Штатах я був радником з консульських питань. Це – посада, яка передбачає виключно фокус на консульських діях, на організації роботи консульського відділу посольства. Є певні переговорні моменти, як, наприклад, під час мого перебування у Сполучених Штатах: ми працювали над максимальним збільшенням терміну дії американських віз з 5 до 10 років. Однак переговори стосувалися виключно консульських питань. В Польщі це зовсім інший вимір. Це Генеральне консульство, яке має займатись і консульськими питаннями, і питаннями розвитку економічного співробітництва, міжрегіональної взаємодії, і культурними заходами. Я щасливий, що ми маємо таку співпрацю з українцями, з паном Ігорем Саламоном, з пані Іриною Юрчак – з якою Вроцлав став серед рекордсменів за кількістю учасників на встановленні світового рекорду “Наймасовіше одночасне виконання Державного Гімну України”, всесвітнього одночасного виконання пісні «Ой, у лузі червона калина». Була гарна організація. Їй належить грамота.

Зрозуміло, що зараз у Генконсульства досить багато є завдань у консульському вимірі, але ми не обмежуємось виключно на консульських діях. Ми всіляко підтримуємо проведення різного роду мітингів, зустрічей на площі Ринок чи на площі Сольній, проведення різних концертів українських колективів, намагаємось практично всюди брати участь, долучатися до єднання українців і поляків. На нашу думку, це вкрай важливо. 

Знову ж таки, не менш важливою є взаємодія з Воєводською адміністрацією з Маршалком, мером Вроцлава. Спільно ми реалізовуємо різні проекти. 

Так, важливим проектом було проведення цього року у Вроцлаві Дня Незалежності України у тісній взаємодії та організації з Вроцлавським відділенням Об’єднання українців у Польщі. Були думки щодо сумнівної доцільності його проведення зараз, під час війни, у той час, як є багато інших пріоритетів, але, з іншого боку, завдяки енергії та ентузіазму пана Ігоря Саламона, сприяння уряду міста Вроцлав і маршалка Нижньосілезького воєводства, ми це організували і провели. Запросили Львівський Оперний театр, а це майже сто осіб (посміхається), і це виявилось серйозним організаційним викликом. Зрештою, захід був дуже хорошим і позитивним. 

Знаю, що Ви – палкий шанувальник гір. Скільки гір ви вже покорили, яка вершина була найвищою? 

Це більш таке особисте. Я народився і виріс у Львові, а фактично з чотирьох років батько віддав мене на гірськолижний спорт. Ще в юності, за радянських часів, я здобув дві золоті медалі, чемпіон України. Дитинство проведено в Карпатах залишило слід, тому для мене гори – це особливе. Дехто любить поїхати відпочити на море, а мені для ментального розвантаження краще і приємніше провести час з гірським краєвидом. Я не ставлю собі за мету досягнути якісь там рекорди. Хоча, звичайно, приємно залізти на якусь відому вершину. З роботою і вільним часом це складно поєднувати, тому зазвичай це відбувається на мій день народження. У Вашингтоні це були Аппалачі – гірська система на понад 3 тисячі кілометрів, там було, де розвернутися. У Києві з батьком вже вийшли на Гимбу і Піп Іван. Ну а крайній день народження я вже відсвяткував тут, на горі Снєжка. Добре, що так співпало: цього дня була субота і не було жодних заходів, тож я відклав робочі питання і вирушив в гори.

Ну, у вас там така особлива історія була…

Ну так, не без ексцесів, зрештою, у жовтні рідко в горах буває так, щоб не дощило, щоб було гарно і сонячно, тому не завжди вдається насолодитися повною мірою краєвидами, але свій заряд енергії я отримую.

Чи є якась інформація, яку б ви хотіли дати нашим читачам?

Звичайно, важко досягти рівня ідеального консульства, але мені дуже хочеться, щоб воно було у Вроцлаві. Водночас треба розуміти, що тут працюють такі самі люди, це не роботи, це не машини. Важливо поважати один одного. Коли псують настрій працівнику консульства, вже наступний заявник буде сприйматись на тій хвилі. Ми готові і хочемо допомагати нашим громадянам, але є законодавчі вимоги, які не можна порушувати. Установою розроблено веб-сайт, на якому міститься більшість інформації та вимог до документів. Сайт я майже сам весь робив, звичайно в межах тої архітектури, що закладена МЗС, але необхідна інформація там є.  Мені дуже імпонує, що декілька груп мені пишуть, інформують, де у нас є недоліки, де треба поправити чи вдосконалити, є ініціативи та пропозиції. Ми готові вдосконалювати ті напрямки, щоб було краще для громадян. 

Дякую вам за розмову.

Сподобалась інформація – підписуйтесь на наш канал у Телеграмі та на наш Інстаграм, аби першим читати найважливіші новини з Польщі, України та світу.

Фото: Tim Roudi

Redaktor ukraińskiego informacyjnego portalu w Polsce inPoland.net.pl Motto: Kto chce szuka sposobu. Kto nie chce szuka powodu.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *