Польський Сейм нещодавно (на початку лютого) проголосував за зміни до закону про Інститут національної пам’яті, згідно нововведення відтепер на теренах РП вводиться кримінальна відповідальність за пропаганду тоталітарних ідеологій, заперечення злочинів “бандерівських націоналістів”, а також за приписування польському народові нацистських таборів смерті. Згідно зі змінами, порушників закону каратимуть грошовим штрафом або ув’язненням терміном від 3 до 5 років.
Сьогодні ми обговоримо цей надзвичайно суперечливий законодавчий акт із паном Володимиром В’ятровичем, головою Українського інституту національної пам’яті, науковцем-істориком, публіцистом, дослідником історії визвольного руху, громадським діячем та доктором філософії.
Вітаю, пане Володимире!
– Отже, сталося — зруйновано грудневі домовленості Анджея Дуди з Петром Порошенком про деполітизацію історичних відносин двох народів. Виглядає на те, що польський президент не є самостійною політичною фігурою, ним керує політика партії ПІС. Вам не здається дивною така різка зміна настроїв всього лише за 2 місяці. Що стало причиною кардинальної зміни політичного вектору? Яка справжня причина прийняття в Польщі цих шовіністичних законів?
– На жаль, я не можу назвати цей закон кардинальною зміною чи поворотом. Він, навпаки, вписується в усю попередню політику правлячої партії — Права і Справедливості. Ця політика — однобічного трактування історичного минулого — ведеться вже багато років в середовищі поляків. Це по-перше. А по-друге, після обрання правлячого президента та нового керівництва РП, загалом, з польського боку у стосунку до українців спостерігається цілеспрямована політика загострення націоналістичних настроїв та ескалація протистояння. Після чергового туру переговорів, які, ніби-то, закінчилися позитивно і ось-ось буде реалізоване на практиці якесь позитивне спільне рішення ми бачимо кроки, які повністю руйнують попередні домовленості. Після ухвалення заяви у 2016 році про геноцид на Волині була спроба якось закрити тему історії в політиці і було ухвалено, навіть, спільну заяву обома парламентами в Україні та Польщі. Йшлося про спільну боротьбу обох народів проти нацистського та комуністичного тоталітарних режимів, але на жаль, ця спільна заява не зупинила якісь подальші кроки з ескалації. Восени була домовленість на рівні Конституційного комітету президентів про відновлення переговорів на тему реставрації пам’ятників: польських на українській території, а українських на польській території. Буквально на другий день у Польщі відбувся такий ганебний акт як заборона в‘їзду до Польщі Святослава Шеремети секретаря державної міжвідомчої комісії. Зараз, знову після Харківських домовленостей, під час підготовки візиту президента України до Польщі, де мав би бути продовжений діалог порозуміння, фактично ухвалюється закон, який ставить нас в абсолютно іншу реальність і суттєво погіршує польсько-українські стосунки. До того бачимо, на жаль, в цьому ще тактику з польського боку постійно нагнітати і погіршувати ситуацію в питанні польсько-українських відносин, які стосуються, в першу чергу, історичного минулого.
– Які будуть наслідки і як прийняття цього закону вплине на взаємовідносини польської та української сторін? Як цей закон мав би діяти на практиці? Будуть заарештовувати польських науковців, будуть заборонені наукові конференції на міжвоєнну тему?
– Почну з другого, я не знаю як цей закон буде застосовуватися на практиці і як він буде діяти, але ті механізми, які закладені в цьому законодавчому акті дають можливість застосування певних репресій по відношенні, навіть, до певних істориків і науковців, які формулюють тези, що перечитимуть цьому закону. Хочу звернути увагу, що в статті про так звані злочини українських націоналістів є виняток для наукових досліджень в цій темі та співпрацю поляків та українців, що займаються дослідженнями цього історичного періоду. Через це переконаний, що тут не повинно використовуватися якихось покарань чи заборон. Тема польського та українського національно-визвольних рухів в період Другої світової війни досі залишається належно не проговореною і належно не дослідженою. Справа в тому, що тільки у 2015 році в Україні відкрилися архіви, які внесуть багато нового та дадуть можливість глибше вивчити цю проблему, по-іншому передивитися деякі гіпотези польських істориків, які і стали основою для прийняття політичних рішень в Польщі. Очевидно, що саме для того, щоб уникнути цього перегляду суттєвої доказової бази польські політики так поспішали законодавчо зафіксувати вигідні для себе політичні рішення, а тепер ще й намагаються підперти їх певними репресивними механізмами щодо тих, хто не згідний з цим законом. Відповідно, мій прогноз щодо цього закону, то він суттєво погіршить польсько-українські стосунки і в галузі історії та всієї гуманітарної сфери він фактично ставить крапку у можливості продуктивної співпраці та досліджень у цій темі. До слова, в Україні у вивченні питання українських націоналістів НЕМАЄ винятків для наукових досліджень, які є в темі співпраці поляків з нацистами.
– Польща відчуває гостру нестачу робочої сили практично у всіх галузях промисловості. На фоні цієї кризи браку фахівців і гострої затребуваності саме в українцях, які, де факто, підтримують господарку Польщі — на скільки, на вашу думку це є розсудливе та виправдане рішення піднімати тему “бандерівського націоналізму”? Польща відкрита для праці і, одночасно “ворожа” ідейно. Що це за незрозуміла геополітична гра? Хтось з польської політичної еліти льє воду на “ворожий млин” Російської федерації?
– Я думаю, що якраз ті українці, які в даний час перебувають на території Польщі будуть одні з найбільших мішеней цього закону. Не випадково у цьому законі згадується про один мільйон українців, що проживають в Польщі і можуть бути носіями небезпечної “бандерівської ідеології”. Переконаний, що цей закон негативно відобразиться на становищі українців, що може стати причиною серйозного акту спалахів ксенофобії по відношенні до українців з боку польських націоналістів. Такий закон, по суті є певною мірою політичною легітимацією таких антиукраїнських дій і може стати додатковим генератором нетерпимості до українських громадян.
– Що буде тепер з науковими дослідженнями історії польсько-українського періоду 1925-1950 рр.? Що буде з польськими науковцями, які займаються саме цим періодом? Не можна буде говорити та свідчити про правду?
– Всі дослідження з цього періоду продовжаться на українській території. Чи будуть відтепер такі можливості для проведення такого роду досліджень на польській території — я, на жаль, не впевнений в цьому.
– Польський Інститут національної пам’яті зараз інтенсивно працює над декомунізацією в Польщі. Лише в одній Нижній Сілезії близько 100 вулиць вже перейменовано. Це дуже важливий орган (ІНП), без його письмового висновку польські чиновники як законодавчий орган нічого не в змозі зробити, якщо тема стосується історичного минулого. На вашу думку, пане Володимире, яка роль польського ІНП в прийнятих змінах до закону? Чи наш Український ІНП підготує якесь письмове звернення до польських чиновників? Чи доцільно зробити якусь законодавчу відповідь зі сторони України? Приміром, як це зробив Ізраїль, якому вже не сподобалися “історичні маніпуляції” із польської сторони?
– Почну з цього, що Український інститут національної пам’яті (УІНП) вже звернувся до Польського інституту національної пам’яті з приводу цього питання. Ми не бачимо можливості для продовження наших відносин і будь-якої спільної діяльності у попередньому форматі. Що стосується ролі ПІНП в цих подіях, то хочу сказати, що цей орган відіграв позитивну роль у контексті подолання політизації історичного минулого протягом 90-х років до початку 2000 років. Але після здобуття тих функцій, яких він отримав внаслідок підписання цього закону, ПІНП, на жаль, перетворюється на інструмент політичного “пресингу”, політичного диктату над історією. І я думаю, що це вже викликало незадоволення зі сторони великої кількості польської національної еліти. Якщо така політизація історії в Польщі буде продовжуватися, то це може погано закінчитися для ПІНП, який просто може стати скомпрометований в очах не лише польських наукових кіл, а й провідних науковців та науково-дослідницьких інституцій Європи та світу. Його попередні заслуги нівелюються і зникне основна функція, яку має забезпечувати саме ІНП — бути жандармом історичної правди!
Сердечно дякую за розмову!
Світлина з особистого архіву Володимира В’ятровича