18-річний Дмитро Шутак працював, як раб, по 90 годин на тиждень, допоки прес не розчавив йому руку по лікоть через байдужість працедавця.

Власника компанії, обвинуваченого в тому, що він завдав працівникові серйозну шкоду здоров’ю, було засуджено до одного року і шести місяців ув’язнення.

Працедавець також отримав заборону на ведення його поточного бізнесу протягом п’яти років і штраф 200 добових ставок в розмірі 100 злотих. Роберт С. також повинен сплатити судові витрати — саме так вирішив суд на засіданні 28 травня.

18-річний Дмитро Шутак приїхав до Польщі ще у лютому 2016 року. Роботу він знайшов через агенцію зайнятості «Каян», яка працює у місті Вольштин у західній Польщі. Агенція з працевлаштування запропонувала українцеві роботу у місті Раконевіце, теж у західній Польщі.

Спершу хлопцеві запропонували роботу поблизу Познані, але платили лише 8 злотих за годину. Тож коли власник агенції за якийсь час пообіцяв йому іншу вакансію, за 10 злотих в годину — той одразу ж погодився. Так він і потрапив фактично у рабство — на фірмі «Вілпол», яка займається виготовленням коробок з вільхи для фруктів у Вольштині.

Аж пізніше виявилося, що власники фірми — Роберт С. та Норберт С. (батько і син) знімають 2 злотих за житло. Тож ставка знову була 8 злотих. Хлопець жив в кімнаті з ще одним українцем, всюди в квартирі пахло цвіллю, адже приміщення було напівпідвальне.

“Протягом тижня Дмитра навчали працювати з машиною, яка з вологої маси вичавлює паперові коробки.

Так як поляки розмовляли лише польською, хлопець мало що розумів. Машина вже була несправна, коробки самі не випадали. Норберт вчив хлопця, як обдурити систему безпеки і витягати коробку, не вимикаючи прес, розігрітий до 150 градусів.

Після тижня навчання Дмитра залишили у підвалі самого. Він працював з шостої ранку до дев’ятої вечора – і так шість днів на тиждень.

Машина знаходиться в підвалі без вікон, з невеликим туалетом. Діма не мав права відходити від машини, та міг сісти і поїсти, коли машина працювала без проблем. Власники компанії закрили його на ключ. Протягом дня до нього ніхто не заходив” — так повідомляє www.umoloda.kiev.ua.

12 квітня того ж року, коли хлопець був зачинений в тому підвалі, де стояв прес, машина раптово вийшла з ладу. Діма спробував витягти коробку, яка застрягла всередині устаткування — так, як його навчив це робити працедавець. Але раптово розжарений прес впав юнаку на праву руку, причавивши її по лікоть. Хвилин 15 він кликав на допомогу, але ніхто його не чув. Врешті Дмитро дістав з кишені телефон і однією рукою написав смс-повідомлення своєму колезі, з яким жив, із текстом “Рятуй мене”. Той прибіг, викликав власників.

Руки вже практично не було. Вона висіла на самій лише шкірі. Замість того, щоб їхати в лікарню, власники наказали хлопцю переодягнутись і в лікарні нізащо не зізнаватися, що сталося, а казати, що розпалював піч і таким чином обпалив собі руку. За мовчання обіцяли йому 5 тисяч євро.

Дмитро мовчав, аж допоки до Польщі не приїхали його батьки. В лікарні в Гродзиськ-Великопольському ним опікувалися волонтери та медсестри, а власники фірми навіть не приходили. Працівник агенції, який забрав у хлопця паспорт, сказав, що ніколи його нікуди не влаштовував. Роберт С. відмовився показати підвал з прес-машиною і сказав, що цей хлопець у нього не працював.