Цього року популярний польсько-український «Gremi Борщ Fest» здивував аудиторію зміною формату. Замість звичного туру десятками міст організатори оголосили проведення лише 2 заходів – у Варшаві та Кракові. Чому було прийнято таке рішення і чи не завадить це ефективності зборів на закупівлю FPV-дронів та систем РЕБ для передової?
Про це та багато іншого ми розпитали малопублічну, але ключову фігуру проєкту – засновницю фонду Gremi Foundation та віцепрезидентку Gremi Personal Галину Кіріченко. Також у великій розмові торкнулися гострих тем: чи дійсно польський бізнес масово переорієнтовується на працівників з Азії, як пересічні поляки реагують на українську мову та музику в центрі своїх міст та що чекає на фонд після нашої перемоги.
Скажу чесно, готуючись та шукаючи інформацію про вас, я
знайшов дуже мало. Ви особа малопублічна, тому якихось особливих
даних у відкритих джерелах немає. Але з нашої розмови я вже розумію,
чим саме ви займаєтесь, що пов’язані і з компанією Gremi Personal, і з
фундацією Gremi Foundation. Тож на початок хотів би запитати, чи не
могли б ви трохи розповісти про себе?
Так, звісно. Мене звати Галина Кіріченко, я є віцепрезиденткою
міжнародної компанії з працевлаштування Gremi Personal, а також
засновницею нашої фундації Gremi Foundation. Фундація в нас виникла з
перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну. Тоді було
прийнято рішення зробити все правильно та офіційно. Коли всі українці
кинулися допомагати батьківщині, ми теж не залишилися осторонь. І з тих
самих перших днів я повністю залучена до роботи фундації. Це якщо
коротко про себе.
А чим саме займається Gremi Foundation? Про те, як з’явилася
ідея її створення, ви вже трохи розповіли – що хотілося стабілізувати
процеси, щоб усе було правильно й офіційно. А як взагалі починалася
робота організації?
Усе починалося з шоку 24 лютого. Ми як компанія Gremi Personal
дуже тісно пов’язані з Україною. У власника – українське коріння, у нас
працює дуже багато українців та й наш офіс переважно складається з
вихідців з України. Відповідно, це наша спільна біда, і всі намагалися з
перших днів допомагати Україні.
Ця допомога спочатку була дещо хаотичною, неорганізованою і,
можливо, навіть не зовсім правильно направленою. У перші години кожен
залучався як міг: хтось купував бронежилет, хтось відкривав банку для
збору коштів, хтось брався за інші потреби. Ми ж хотіли просто зробити це
ефективно. Тоді у нас і з’явилася перша ціль: так, ми забезпечуємо лише
краплю в морі тих потреб, але давайте зробимо так, щоб наша крапля була
максимально ефективною.
Тому з перших днів ми вирішили, що допомагатимемо виключно
Збройним Силам України. На початку ми також допомагали евакуйовувати
сім’ї наших знайомих, з чого, до речі, потім і почалися фестивалі борщу.
Але основним напрямком ми обрали саме допомогу ЗСУ. Ми тоді
подумали, якщо іноземці чи якісь міжнародні структури, можливо, ще не
готові допомагати саме армії, то хто, як не ми, буде це робити?
Тож ми почали допомагати ЗСУ, вчилися робити це правильно,
вчилися благодійності з нуля. Ні в кого з нас не було досвіду такої
діяльності. Раніше ми мали лише якісь короткострокові маленькі проєкти,
а системного розуміння, як працює великий фонд не було. За чотири роки
ми багато чому навчилися, і зараз я з гордістю можу сказати, що наша
фундація працює надзвичайно ефективно.
У нас настільки чітко налагоджена робота, починаючи від отримання
запитів до їх обробки та логістики. Ми практично завжди настільки
швидко доставляємо допомогу, що воїни просто дивуються такій
організації. Щойно надходить запит, минає якихось два-три дні, і все
необхідне вже у них на передовій.
Щодо фінансування бюджету фундації, то спочатку ми пробували
стукатися до різних підприємств, шукати спонсорів, тощо. Але оскільки ми
були новим фондом, до нас не було такої довіри, як до відомих організацій.
Тому співпраця з великими донорами якось не пішла. Донатили переважно
працівники нашої ж компанії. Тому ми прийняли рішення, що фонд існує
виключно завдяки компанії Gremi Personal.
Проте, в той перший короткий період, коли ми евакуйовували сім’ї
наших працівників, ми зняли великі будинки біля Катовіц, де разом
поселили близько 200 людей. Це було у квітні 2022 року. Люди, звичайно,
перебували у величезному стресі, дуже переживали за своїх рідних, дехто
був у депресії. Ми вирішили їх якось підбадьорити та згуртувати. Ідея
виникла абсолютно спонтанно – ми просто вирішили зварити для них
борщ. Наша фундація на той час уже працювала, і нами було зварено, вже
точно й не пам’ятаю, мабуть літрів 50 борщу.
А люди, знаючи про фонд, почали самі, з власної ініціативи донатити.
На тій першій зустрічі ми зібрали перші 4 тисячі злотих, за які згодом
купили 200 турнікетів.
І тоді виникла думка, якщо ми не можемо залучати великий бізнес до
фінансування фонду, а хочеться робити більше, ніж дозволяють лише
власні ресурси, чому б не проводити подібні заходи?
Тож у той перший рік ми провели ще два таких заходи й почали
збирати кошти. Спочатку ми називали це не фестивалями, а «Днями
Борщу». Тоді ми й подумати не могли, що це виросте у щось більше,
масштабне, переросте у справжній фестиваль. Це був просто маленький
захід для українців, де люди могли зібратися, поспілкуватися і допомогти
армії. Адже кожний злотий, який ми збираємо, на всі 100% одразу йде у фонд на допомогу ЗСУ, а всі організаційні витрати повністю несе компанія.
Ось так зародилася і виросла ідея фестивалю Борщу. У наступних
сезонах ми почали розширюватися та збільшуватися. За чотири сезони ми
провели вже 31 фестиваль Борщу. Починали з 4 тисяч злотих, а загалом за
ці сезони зібрали вже 4,6 мільйона злотих. Минулого сезону наші
фестивалі відвідало приблизно 125 тисяч людей. Мабуть у Польщі вже
мало знайдеться українців, які б, принаймні, не чули про наші заходи.
Можливо, вони не всі були гостями, але дуже багато людей знають про
них. Це наше «бейбі», наше дитинча, яке ми виростили, змінювали,
покращували, і яке приносить дуже велику частину коштів для фундації,
даючи нам змогу допомагати армії масштабніше.
Ми, власне, з минулого року теж долучилися до партнерства з
вами щодо фестивалю, тому бачимо зсередини, скільки сил та енергії
це забирає.
Так, якраз хотіла сказати про наших партнерів, які нам дуже
допомагають. Це і «Нова Пошта», і «ТрансферGo», і «Теледоктор». У
цьому сезоні до фестивалю в Кракові інформаційно долучається
Генеральне консульство України. Вони самі звернулися до нас із
пропозицією надати свій офіційний патронат.
У цьому сезоні ми плануємо провести фестивалі у Кракові та Варшаві.
Ми вирішили піти в якість, а не в кількість. Буде дуже серйозна програма,
як завжди смачно, і буде багато артистів. Наші фестивалі колись
починалися взагалі без концертної програми, але з кожним роком ми
насичували їх різними заходами для дорослих і дітей. А останні роки ми
вийшли на зовсім інший рівень, залучили відомих українських артистів. У
нас виступали: Альона Альона, SAD SVIT, Скрябін, Козак Сіромаха,
Пацики з Франека, ENLEO , Е.К.А., Dovi… Усіх так одразу й не перерахую.
Також для нас, і для мене особисто, принципово важливо давати
сцену молодим українським гуртам, створювати майданчик, де вони
можуть показати себе. В основному це колективи, які або приїжджають з
України, або вже існують тут, на території Польщі.
У цьому сезоні ми навіть хочемо запросити польських артистів. Зараз
якраз ведемо з ними перемовини, щоб залучати також і польську публіку.
Звісно, це захід насамперед для українців. Це такий шматочок дому в
Польщі, де люди можуть прийти і згадати, як вони ходили на фестивалі в
Україні. Але водночас ми хочемо, щоб це був інтеграційний культурний місточок між українською та польською культурами. Поляки до нас теж
приходять. Можливо, поки не у великому відсотку, але заходять. І ми
хочемо ще більше відкривати їм українську культуру через таку
інтеграцію.
Програма триває зазвичай у межах основного часу – з 12:00 дня до
19:00 вечора. Музика якісна, цікава, а атмосфера дуже позитивна й радісна.
Одне з ключових завдань, виконання якого ми намагалися досягти цими
фестивалями, – це дати людям розраду. Ситуація в Україні важка, і наш
фестиваль – це, з одного боку спосіб допомогти, а з іншого – отримати
свою порцію позитиву та радості, якої нам усім зараз дуже не вистачає.
Насолодитися одним днем і одночасно зробити корисну справу.
Коли ми спілкувалися кілька тижнів тому, я звернув увагу, що
програма фестивалю цього року стала компактнішою порівняно з
попередніми сезонами. Ви вже частково пояснили це прагненням
робити ставку на якість, а не на кількість подій. Чи стало таке
рішення результатом аналізу минулого сезону? Які висновки ви
зробили і чому вирішили змінити формат саме в цьому напрямку?
Так, це чіткий аналіз минулого сезону. По-перше, це кошти компанії
на організацію, логістику та команду. По-друге, людські ресурси.
Волонтери – це те, на чому тримається фестиваль. Ми залучаємо багато
людей, і вони працюють для допомоги ЗСУ зранку до вечора у важких
умовах – печуть, варять тощо. Це колосальна праця, і в минулому сезоні
команда дійсно дуже виснажилась. Тому ми вирішили змінити фокус і
зосередитися виключно на великих фестивалях у мегаполісах. У малі міста
в цьому сезоні ми їхати не будемо. Це доцільніше для ефективності – ми
хочемо зібрати максимум для Збройних Сил України.
Чи вдасться двома фестивалями у великих містах Кракові та
Варшаві зібрати ту допомогу для ЗСУ, яка фактично збиралася
протягом 9–10 фестивалів у минулі роки?
Розумієте, логістика фестивалю, коли команда їде, наприклад, у
Жешув чи подібні міста, дуже дорога. Витрати на велике місто, звісно,
більші, але логістично привезти й розгорнути команду в одному місці на
велику аудиторію вигідніше.
Плюс, минулого року через велику кількість міст ми не до кінця
змогли надати людям таку якість сервісу, яку хотіли. У нас були величезні
черги, люди стояли годинами лише для того, щоб просто задонатити й
отримати борщ. Ми хочемо цього року зробити інакше, дати людям ту якість, яку не змогли забезпечити минулого року через розпорошення сил команди на велику кількість міст.
Ми проаналізували цифри й зрозуміли, що саме Краків та Варшава
минулого сезону зробили нам левову частку того збору, який ми планували
за весь сезон. Тому цього року ми робимо ставку на якість, комфорт та
ефективність. Навіть минулого сезону люди інколи не встигали купити
борщу чи вареників, тому що ми не врахували, наприклад у Кракові (де
фестиваль проводився вперше), наскільки відомі серед українців у Польщі.
Тому цього року ми виправляємо ці моменти.
А якщо говорити про саму допомогу армії, що саме ви купуєте
для ЗСУ зараз? Що наразі у пріоритеті порівняно з тим, що було
раніше? І як взагалі змінювалися запити військових за цей час?
За чотири роки ми вже навчилися дуже добре працювати, маємо свої
перевірені канали постачання. Ми працюємо виключно за запитами від
підрозділів, які перебувають на передовій, на лінії бойового зіткнення. Це
дуже важливо. Уся допомога ретельно перевіряється. Це рутинна робота,
яка в нас поставлена на дуже високому рівні.
Стосовно самих запитів, то характер потреб, звісно, змінився. Якщо на
початку війни актуальною була тактична медицина, форма, тепловізори,
приціли та звичайна оптика, то зараз усе це вже не так сильно затребуване
у великих обсягах. Зараз головне – це FPV-дрони, системи РЕБ
(радіоелектронної боротьби), елементи живлення, розподілення та інші
високотехнологічні речі.
Змінюється навіть регіональність запитів. Був період, наприклад після
підриву Каховської ГЕС і коли звільняли Херсон, коли величезний потік
допомоги йшов саме на Південь, на Херсонський напрямок. Потім ситуація
на фронті змінилася, і фокус змістився на інші гарячі точки. Стосовно
запитів, все, що можу сказати, їх завжди багато, більше, ніж фінансово ми
можемо закрити. Але ми намагаємося виставляти жорсткі пріоритети.
Буває так, що якщо ми бачимо якісь критичні нагальні запити, а бюджету
фонду не вистачає, то ми приватно шукаємо людей чи бізнес, які
допоможуть закрити цей конкретний запит.
Повномасштабна війна триває вже понад чотири роки, і багато
хто говорить про втому суспільства від постійних зборів та
благодійних ініціатив. Чи відчуваєте ви таку втому серед учасників і
партнерів фестивалю? Чи стало складніше залучати людей до
підтримки благодійних проєктів?
Ви знаєте, мені здається, якраз формат фестивалю – це хороша ідея
протидіяти такій втомі. Звичайно, загальна ситуація змінюється, є певна
економічна криза майже в усіх країнах, людям стає важче фінансово. Але
на наших фестивалях ми цього спаду не відчуваємо. Навпаки, у нас з
кожним сезоном суми зборів зростають.
Пов’язано це з тим, що люди приходять і отримують багато позитиву,
розради, і вони готові за цей емоційний обмін донатити. Ми ж не продаємо
квитки на фестиваль, вхід безкоштовний. Всі кошти ми збираємо у вигляді
донатів за борщ, вареники, чебуреки, напої чи за наш фірмовий мерч, який
ми теж даруємо за донат. Ми не чули на наших фестивалях, що люди
втомилися допомагати. Як я вже говорила, сама фундація ніколи не
отримувала великих сторонніх донатів від якихось корпорацій, нас
підтримує компанія Gremi Personal, тому ми оцінюємо ситуацію саме по
залученості людей на фестивалях. І тут ми бачимо, що люди готові
підтримувати нас і надалі.
Попри те, що фестиваль уже став масштабною та впізнаваною
подією, чи думаєте ви про запуск нових спільнотних або благодійних
ініціатив? Яким ви бачите подальший розвиток фундації та її
діяльності за межами фестивалю?
На початку ми всі думали, що це буде якийсь короткий спринт на
два-три місяці. Потім ми зрозуміли, що це – марафон, і що працювати нам
доведеться довго. Ми прийняли для себе тверде рішення – працювати до
самого кінця, до перемоги. Ми не зупинимося, як би важко не було і як би
не змінювалася економічна ситуація навколо компанії чи в країні. Ми все
одно будемо підтримувати армію.
Більше того, ми всі розуміємо, що і після війни в Україні буде
колосальна потреба в допомозі. Тому ми однозначно продовжимо
працювати в Україні й після перемоги. Просто цілі будуть інші. Це буде
вже допомога не ЗСУ, а проєкти з відновлення та реабілітації. Наприклад,
ми уже співпрацювали з організацією, яка займається юридичною та
психологічною допомогою ветеранам і військовослужбовцям. Тож,
можливо, після війни це буде напрямок реабілітації ветеранів, можливо –
допомога дітям, які постраждали від війни. Ми ще не знаємо остаточно, що
це буде, але фундація точно продовжить працювати в Україні.
Ще таке питання, яке вже стосується вашої компанії Gremi
Personal. Протягом цього часу ви, фактично, працюєте на стику
культур – української та польської, постійно контактуєте в обох
середовищах. Чи помічаєте ви якусь зміну ставлення, наприклад у бізнес-середовищі, до українців, які знаходяться в Польщі? І чи відчуваєте ви якісь зміни в тому, як поляки бачать українців тут?
Щодо якихось негативних змін у ставленні, то я про це більше чую
чи читаю в медіа, ніж бачу в реальному житті. У нашій щоденній роботі в
компанії та під час проведення фестивалів ми цього взагалі не помічаємо.
У нас були різні ситуації. Наприклад, коли ми проводили великий
фестиваль у Вроцлаві прямо на площі, журналісти нас запитували, чи ми
не боїмося якихось радикально налаштованих людей, провокацій чи
футбольних фанатів. Ми теж трохи хвилювалися, думали, як усе пройде.
Але все пройшло максимально мирно й позитивно.
У тому ж Жешуві чи інших містах – жодного негативного прецеденту.
На площі зі сцени гучно лунала українська музика, ведучі розмовляли
українською, і жодного разу ми не почули на свою адресу ніякого негативу
чи зауважень від поляків.
Стосовно ставлення до Збройних Сил України, то в польському
суспільстві є чітке глибоке розуміння, що українська армія зараз захищає
всю Європу і Польщу зокрема. Пересічні поляки чудово усвідомлюють:
якщо Україна не встоїть і впаде, то наступна проблема прийде вже
безпосередньо до їхніх домівок. Тому ставлення до ЗСУ серед населення
Польщі залишається дуже позитивним. Це ключовий момент.
Питання, яке також виходить за рамки фундації і стосується
безпосередньо Gremi Personal. У вас велика компанія з
працевлаштування в Польщі, так? В останній час на ринку праці
відбулися досить суттєві зміни, змінилося законодавство. Чи
спостерігаєте ви зміну пріоритетів у роботодавців? Чи є залучення
працівників з азійських країн та Південної Америки?
Я б не сказала, що польський ринок праці якось кардинально
переорієнтовується суто за національною ознакою. Тут справа в іншому. У
Польщі зараз просто катастрофічно не вистачає робочої сили, банально
бракує робочих рук. І коли підприємцям не вистачає людей для
забезпечення виробництва, вони змушені шукати альтернативи.
Українські чоловіки зараз невиїзні. А ті українці, які вже перебувають
на території Польщі, переважно працевлаштовані. Оскільки робочих рук
не вистачає, бізнес починає залучати інші національності з Азії чи
Латинської Америки. Але Польща не відкриває свій ринок праці так легко і
швидко для всіх. Для громадян України все-таки діє набагато більш спрощена процедура. Працевлаштувати українця значно легше, ніж громадянина з далекої країни.
Тому залучення працівників з інших континентів – це не зміна
пріоритетів роботодавців, це просто наслідки того, що на ринку праці Польщі фізично не вистачає людей.
Що стосується польського законодавства, то воно постійно
впроваджує нові регуляції, обмеження, і вони однаково суворі, незалежно
від національності працівника. Ми адаптовуємося до цих умов, але
говорити про повну зміну вектору ринку я б не стала.
Питання на перспективу. Яким ви бачите майбутнє вашої
компанії та вашої фундації, скажімо, у горизонті наступних п’яти
років?
Знаєте, все так швидко змінюється, ми переживаємо нову
технологічну революцію. Економіка – це дуже динамічне середовище, і ми,
напевно, ще цього до кінця не розуміємо. Світ змінюється неймовірно
швидко. Мені навіть важко точно спрогнозувати, що саме буде через п’ять
років, тому що нові технологічні можливості з’являються буквально
кожного місяця. Польща, як частина Європейського Союзу, дещо
намагається пригальмувати чи жорстко врегулювати певні процеси через
податки та закони, але загальний тренд зрозумілий.
Коли я сама аналізую майбутнє, то бачу, що ми зараз дуже інтенсивно
вступаємо в епоху впровадження штучного інтелекту (AI) та автоматизації
процесів. Ми в компанії вже активно тестуємо та залучаємо ШІ в різні
процеси, зокрема в рекрутинг та комунікації. Це однозначно змінить ринок
праці, і дуже сильно. Багато процесів на виробництвах будуть
оптимізовані, машини та роботи поступово замінюватимуть людей на
рутинних процесах. Це рух, який точно буде відбуватися на ринку.
Ми в Gremi Personal абсолютно відкриті до цього нового світу, ми
вчимося і тримаємо руку на пульсі ринку. Я думаю, що за п’ять років ми
будемо абсолютно іншою, набагато технологічнішою компанією. Але
головне, на що ми сподіваємося і заради чого працюємо, щоб за цей час в
Україні закінчилася війна і ми могли повернутися до мирного життя та
спрямувати всі ці ресурси та сили на велику відбудову нашої країни.
Дякую. У мене на цьому всі запитання вичерпані.
Дякую і вам! Користуючись нагодою, хочу запросити всіх
долучатися до наших великих фестивалів цього року у Кракові та Варшаві.
Буде дуже смачно, якісно та атмосферно. Разом ми зможемо зробити
дійсно великий внесок і допомогти нашим захисникам.
Розмову провів Олександр Мартинюк.
