Інтерв’ю з Генеральним консулом України у Вроцлаві Юрієм Токарем, дипломатом, який чотири роки представляв Україну у Вроцлаві й тепер вирушає в Кенію.
Перш за все, вітаю вас із призначенням на посаду Надзвичайного і Повноважного Посла України в Кенії. У Польщі ви відпрацювали майже чотири роки. Каденція видалася складною: повномасштабне вторгнення росії, відкриття консульства фактично з нуля. Без дипломатичних формулювань — як самі оцінюєте свою роботу у Вроцлаві?
Це була одна з найуспішніших і водночас найскладніших місій у моїй кар’єрі. Ми стартували з нуля і робили все від нас залежне щоб процес відбувався швидко. Як результат – менш ніж за три місяці після мого приїзду прийняли першого відвідувача. А з 1 лютого 2022 року запрацювали на повну.
Що було визначальним на початку?
Дуже важливим було налагодити контакти з місцевою владою. Приємно вразила підтримка на всіх рівнях і високе сприйняття консульства — як відображення ставлення до України загалом. Особисті контакти теж мали вирішальне значення для подальшої роботи.
Уже за кілька тижнів після запуску почалося повномасштабне вторгнення…
Так. Атмосфера була специфічна: паніка, цілодобовий моніторинг новин. Ми раділи кожній звістці про успіхи наших Збройних сил. Приблизно з 25–26 лютого відчули на собі хвилю біженців — площа перед консульством була переповнена. Довелося одночасно працювати і інформаційно, і практично. Наш консульський округ — це не лише Нижньосілезьке, а й Опольське, Великопольське та Любуське воєводства. Ми намагалися бути присутніми скрізь, де була солідарність із Україною та потреба допомоги нашим громадянам.
Які три речі зробленого вами у Вроцлаві ви назвали б найважливішими?
В першу чергу це підтримка духу допомоги українцям, духу співпраці та взаємодії, такого спільного польсько-українського настрою.
Звичайно, завжди були певні сили, які, на жаль, дезорієнтували, але загальний офіційний дух залишається позитивним, він підтримує Україну та наших громадян.
Надзвичайно приємною і важливою ідеєю стало запровадження нового формату проведення Дня Незалежності України. Це вже офіційний рівень, підтриманий регіональними органами влади, не лише Нижньосілезького воєводства. Минулого року приїжджав воєвода Великопольський та представник Сеймику Любуського воєводства зі Зеленої Гури. Цього року також приїжджали представники інших регіонів, щоб бути з нами та разом відзначати цю важливу дату для України.
Ще один аспект – консульство заявило про себе дуже потужно. Воно підтримувало всі заходи українців у Вроцлаві, як офіційні, так і громадські: концерти, футбольні матчі, театральні вистави та інші події. Допомагали з логістикою, документами, інформацією. Хотілося, щоб люди відчували: консульство поруч, навіть якщо ініціатива комерційна чи громадська.
Для прикладу, 19 листопада 2024 року – 1000-й день повномасштабної війни. Ми проводили кілька заходів із цього приводу, і в цей день у Вроцлаві був концерт гурту DakhaBrakha у клубі A2. Для мене було великою честю відкрити його як ведучому й поєднати офіційне вшанування з потужним культурним меседжем України
Також ми намагалися допомагати організаційно -наскільки дозволяли можливості консульства, у взаємодії з місцевими адміністраціями міста чи воєводства. Зокрема, це було проведення таких культурних подій, як концерти Prime Orchestra чи вистави Конотопська відьма.
Колективів було справді багато. Часом виникали труднощі, і організаторам потрібна була допомога від консульства. Ми не ділили їх на комерційні чи громадські — завжди намагалися підтримати. У результаті більшість цих ініціатив відбулися, і для мене це було надзвичайно приємно й позитивно.
Консульство також активно працювало над тим, щоб єднати українську громаду у Вроцлаві. Багато заходів організовувалися так, що ідеї від різних організацій вислуховувалися, об’єднувалися та реалізовувалися.Наприклад, День Незалежності 2025 року став таким заходом, де ця співпраця була особливо помітною
Якою бачите українську діаспору у Вроцлаві та в окрузі?
У 2022–2023 роках це була справжня родина. Звісно, частина людей втомилася, «перегоріла». Але ядро залишилося, і воно дуже активне. Саме завдяки активістам і організаціям проводяться великі заходи у Вроцлаві, Познані, Зеленій Гурі. Я би хотів, щоб більше українців залучалися до громадського життя, але навіть маленькі дії у власному колі – це вже внесок у збереження ідентичності та підтримку України.
Що надзвичайно важливо – це підтримка місцевої влади, яка допомагає реалізовувати такі ініціативи. Друге – українці самі можуть організовувати подібні заходи, проявляти активність і діяти. Звичайно, я отримував багато запрошень долучитися до цих подій і дуже хотів це зробити, але графік не дозволяв бути присутнім на всіх заходах, адже вони проводилися паралельно в різних місцях.
Хотілося б більшої активності та залученості українців у справи громади, але я переконаний: багато з них роблять це у своєму колі. Це важливо, бо так вони зберігають себе та водночас допомагають Україні.
Сервіс для громадян часто викликає емоції. Як оцінюєте роботу консульства з обслуговування? Чи вдалося збудувати задуману модель?
Для мене це вже четверта місія у консульському напрямі за кордоном. І головний урок, який я несу у собі, це те, що консульство існує для громадян. Коли я приїхав до Вроцлава першим, це була ідея, яку я прагнув донести до кожного співробітника. Так, у межах законодавства й інструкцій, але завжди з максимальним зусиллям, аби полегшити життя українців за кордоном. Цю концепцію ми намагались зберегти протягом усієї каденції.
З власного досвіду знаю: якщо колектив проходить через емоційну кризу, відновлювати роботу потім дуже важко. Ми зробили все, щоб цього уникнути -підтримували один одного і фокусувалися на допомозі людям. Навіть у найгарячіші місяці після початку вторгнення – у березні й квітні – нам вдалося нормалізувати прийом громадян. Разом із польською IT-компанією ми створили власну електронну чергу: прозору, надійну, без корупційних схем. Система була прив’язана до номера телефону й мала закрити можливість продавати місця. Якщо ж виявляли зловживання, зверталися до поліції.
Згодом Міністерство закордонних справ відновило роботу власної електронної черги, і ми оптимізували роботу, щоб приймати якомога більше людей. Сьогодні можу з гордістю сказати: з 2022 року консульство у Вроцлаві стало одним із найпотужніших консульських установ у світі за кількістю вчинених консульських дій. Це величезне навантаження на наш колектив, але ми знали: війна триває, і як солдати боронять Україну зі зброєю, так ми робимо все залежне від нас тут – у консульському тилу. Це наш своєрідний фронт допомоги Україні і її громадянам.
Скільки зараз обслуговує ГКУ осіб?
Зараз навантаження на консульство змінилося, але залишилося високим. Важливу роль у цьому відіграли кілька чинників: вимога “Резерв Плюс” для чоловіків 18–60 років, спрощення обміну водійських посвідчень через місцеві органи, запровадження нової електронної черги МЗС, яка відкрита одразу на пів року вперед. Це дало змогу зробити роботу більш системною і прогнозованою: за одними послугами графік розписаний на тиждень, за іншими – на кілька місяців наперед.
Консульство й надалі забезпечує повний спектр послуг: оформлення паспортів, документи РАЦС та реєстрація шлюбів, громадянство дітей, довідки про несудимість, візи для в’їзду в Україну. Нещодавно запрацював електронний нотаріат, що значно спростив процедури для громадян і дипломатів. Важливим є продовження діяльності державного підприємства «Документ», яке взяло на себе значну частину оформлення паспортів і тим самим зняло соціальну напругу на цьому напрямку
Дипломат завжди має бути стриманим, але все ж: чи є якась історія з заявниками, яка Вас особисто зачепила або змінила?
Так, погоджуюсь з цією думкою – дипломат має залишатися стриманим, але звичайно є історії, які неможливо забути. На початку війни до консульства під’їхала переповнена машина. З неї вийшла молода жінка з двома дітьми. Тоді біля будівлі стояв величезний натовп, ми виходили й пояснювали, підтримували людей. У мене є звичка усміхатися, щоб трохи зняти напругу. Я сказав їй: “Посміхніться, ви вже в безпеці”. А вона відповіла: “Я чотири дні просиділа з дітьми в підвалі під бомбами, потім ще чотири доби їхала сюди – з пересадками, ночівлями на вокзалах, без їжі. Я просто не можу посміхатися”. Ця фраза запам’яталася мені назавжди і змінила мою роботу з людьми.
Були й інші моменти, які справили сильне враження. Наприклад, підтримка Нижньосілезького воєводства: 27 мільйонів злотих на допомогу Україні, в рамках цього проєкту – передача біля 30 автомобілів швидкої допомоги для партнерських регіонів в Україні. Коли ми урочисто відправляли конвой, до мене підійшов хлопець, який евакуювався з України й уже працював у польській швидкій. Він подарував мені маленьку жовто-блакитну стрічку, при цьому було зрозуміло наскільки вона йому цінна. Простий, але надзвичайно символічний жест.
Бували й хвилини, коли здавалося, що щось неможливо реалізувати. Але варто було переговорити з місцевою владою, поділитись проблемою – і вже наступного дня питання вирішувалося. Це нагадувало диво. Такі миті, коли неможливе ставало можливим, для мене завжди були маленькими, але справжніми перемогами
Останнім часом у Польщі загострювалися емоції відносно українців, були пікети під консульством, інциденти під час приїзду бійців «Азову». Ви особисто відчували загрозу?
Особисто я загрози не відчував. Мій характер не з тих, що схильні до страху. Але я завжди пам’ятав: наше завдання не підштовхувати до ненависті, а будувати мости між українцями й поляками.
Ситуація з полоненими оборонцями «Азовсталі» це підтвердила. Так, певні сили намагалися розкрутити хвилю негативу. Але водночас я чув від поляків неймовірну кількість слів підтримки – і вони нейтралізували всі неприємні емоції. Це показало: так, хейтери голосні, але насправді українці мають дуже багато друзів у Польщі.
Неприємно було бачити, як перед виборами окремі політики намагалися грати на негативі темиукраїнців. Я тоді не раз казав: «Ви садите бур’ян». Можливо, зараз він дає швидкий політичний урожай, але згодом його коріння піде глибоко, і викорінити буде майже неможливо. А це не вигідно ні Польщі, ні Україні.
Хвилі негативу здебільшого запускалися не реальними людьми, а фабриками тролів. Це боротьба з «вітряками» — жорстока, але штучна. І росія й надалі працює в Польщі через інформаційні операції, діє витончено й ефективно. Завдання польських органів -протидіяти цьому на системному рівні. А наше завдання – робити все, щоб нейтралізувати такі атаки й не дати їм розділити наші суспільства
Після вашого від’їзду що буде з консульством? Чи відомо, хто стане Вашим наступником скільки часу українцям у Вроцлаві доведеться «жити без консула»?
Перш за все хочу підкреслити: з моїм від’їздом консульство не припиняє роботу. Воно й надалі виконуватиме свої функції та допомагатиме громадянам.
Тимчасово обов’язки генерального консула виконує моя колега — консул Діана Іванова. Вона забезпечуватиме керівництво установою до моменту призначення нового керівника. Відповідальні за напрямки консули залишаються, і я певен: той рух, який ми почали, вже не зупинити.
Щодо мого наступника — наразі рішення ще ухвалюється Міністерством закордонних справ. Це складна й відповідальна ділянка, тому потрібен ретельний відбір. Я переконаний, що буде обрано найкращу кандидатуру, і щиро сподіваюся, що мій наступник у багатьох речах перевершить мене. Вірю в найкраще.
Ходять чутки про відкриття нових дипломатичних установ у Польщі, зокрема у Познані. Ви вже «зсередини» знаєте — це реальні плани чи поки лише балачки?
Так, це вже не чутки, а ухвалене рішення. В Познані відкривається консульство, яке працюватиме на території Великопольського воєводства, а у Жешуві – віце-консульство. Визначено штат працівників, триває набір кандидатів. Ми вже співпрацюємо з мерією Познані та місцевими органами регіональної влади, щоб знайти приміщення для установи. Процес просувається, робляться конкретні кроки. Шкода, що цей проєкт не вдалося завершити під час моєї каденції, але впевнений – він буде реалізований найближчим часом.
Ви переходите на африканський напрям. Готові до Кенії?
Перша розмова з міністром Андрієм Сибігою про Африку відбулася ще в грудні минулого року. Тоді він сказав: готуйся до цього напряму. Визнати чесно — було непросто поєднувати два абсолютно різні світи. Консульство — це щоденна рутина, повна зануреністьу справи Вроцлава і Сілезії.
Переключитися на інший континент, на африканську тематику, спершу здавалося нереальним. Але я почав збирати інформацію, читати документи, стежити за новинами, вивчати політику регіону. Крок за кроком входив у новий контекст.
А тиждень тому ми говорили з міністром Андрієм Сибігою. Це була для мене важлива розмова-настанова перед тим, як вирушати на нову дипломатичну сторінку — до Кенії. І коли він запитав: “Ну що, ти готовий?” — я відповів: “Андрію Івановичу, як казав Аристотель: що більше пізнаєш, то ясніше бачиш, скільки ще не знаєш. Але я сприймаю це як виклик і готовий крок за кроком його долати. Це буде нова й важлива сторінка мого служіння Україні”.
Що стане показником успіху на новій посаді?
Показником успіху для мене стане розширення договірно-правової бази, розвиток економічних зв’язків і поглиблення присутності України в Кенії. Ми прагнемо, щоб про Україну більше знали, щоб вона звучала гідно й гордо. Водночас треба враховувати: російський вплив у Африці, зокрема в Кенії, дуже потужний. Тому ще одним ключовим завданням буде робота з викриття агресії Росії та протидії кремлівській пропаганді.
Якщо зустрінемось з вами за десять років — ким ви себе бачите?
Дипломатом. Дипломатом, дипломатoм і ще раз дипломатом. Я з 1998 року безперервно працюю в дипломатії — це вже 27 років. Переконаний, що й надалі буду зберігати цей тренд. Я знаю, що і як потрібно робити, і впевнений: і далі працюватиму на благо України
Фото InPoland.net.pl
