24 лютого путінська росія розпочала повномасштабне вторгнення у нашу країну. Вже понад місяць наші воїни та прості українці в різних куточках світу ведуть боротьбу проти окупанта на усіх фронтах. Ми ж будемо старатися брати коментарі в очевидців подій, щоб черговий раз довести абсолютно зрозумілу усьому цивілізованому світу тезу — НІ ВІЙНІ!

Розкажи, як виглядав твій день за добу до вторгнення армії окупанта на нашу землю?

Це був звичайний день, який майже нічим не відрізнявся від інших. Я займалася своїми справами, готувала матеріали у коледж, ввечері зустрілася із хлопцем – усе, як завжди. Я навіть уявити собі не могла, що наступного ранку прокинуся і усвідомлю, що почалась війна.

Кожен українець назавжди запам’ятає ранок 24 лютого. При яких обставинах саме ти дізналася про початок війни?

Ми з родиною прокинулися приблизно о п’ятій годині від сильних вибухів за вікном. Спросоння я навіть не зрозуміла одразу, що відбувається. Схопивши телефон, почала одразу писати усім своїм близьким та питати, чи все у них гаразд.

Якоїсь чіткої та достовірної інформації спочатку не було, тож я почала моніторити новини та коментарі на різних сайтах, а також у «Телеграмі», де багато людей з інших міст України писали про те, що також чули потужні вибухи та обмінювалися спостереженнями.

Трохи пізніше мені висвітився прямий ефір на одному з ворожих каналів, де путін говорив про те, що почав «спецоперацію», а по факту оголосив війну та розпочав повномасштабне вторгнення у нашу країну. Усе одразу стало зрозуміло.

Як виглядав процес вашої евакуації з Києва?

У перші дні ніхто не знав, як і що воно буде далі, тож ми одразу зібрали усі необхідні речі, документи. Ситуація ускладнювалася тим, що мого батька екстрено визвали в якійсь терміновій справі на роботу. Невідомо було, скільки це буде тривати, тож ми почали терміново шукати якийсь транспорт.

Громадський транспорт, звісно, не працював, отже варіантів було небагато – викликати таксі або сподіватися, що наші найближчі родичі ще не покинули столицю. На щастя, здійснився другий варіант й для нашої родини таки знайшлося кілька місць.

Їхали, насправді, на свій страх і ризик, як-то кажуть. Як я вже сказала, у перший день не було зрозуміло, що буде далі та де взагалі можна бути у безпеці.

Дорога була неймовірно довгою, наче ціла вічність. До нашого пункту призначення у спокійні часи вона займали максимально кілька годин, того дня ми провели у неймовірних пробках майже 7/8 годин!

В один момент мій улюблений Київ став сірим та похмурим. Усюди лунали гучні сирени, люди були у паніці та намагалися зберегти себе та своїх близьких. Це було схоже на якийсь фільм жахів, котрий одного дня перетворився у реальність.

Я усвідомила, що побачу місця, де я ще нещодавно виходила на каву із друзями, їздила до магазину за продуктами або ходила на футбол, дуже і дуже нескоро.

Війна неймовірно сильно змінює людину. Що змінилося у твоєму випадку?

Колись у дитинстві нам розповідали про Велику Вітчизняну Війну, про те, як наші прадіди визволяли світ від нацистів, котрі знищували мірні міста, мільйони людей. Це виглядало жахливо та після історій учасників тих подій хотілося сказати – «Ніколи більше!». На жаль, зараз наша країна сама опинилася у дуже схожому становищі та відчула всі жахіття війни на собі.

Після бомбардувань, видовища горілої техніки дорогою з Києва я майже тиждень не могла спокійно спати. Завжди боялася, що однієї ночі знову почую цей звук падаючих ракет та вибухів.

Після усвідомлення подібних речей починаєш більше цінувати повсякденну рутину, своїх родичів, друзів. Хочеш, щоб панував мир та не гинули люди.

Що би ти хотіла передати нашим воїнам, які захищають Україну та наше мирне небо над головою? Можливо, хтось з них прочитає ці рядки.

Хочу подякувати не тільки нашим хоробрим та безстрашним воїнам ЗСУ, які щодня ризикують життям заради миру й добробуту, а й усім тим, хто так чи інакше допомагає людям у цей непростий та трагічний для України час.

Багато тих, кому вдалося виїхати за кордон активно допомагають біженцям або ж висилають гуманітарну допомогу нашим співвітчизникам. Усі вони роблять велику справу і ми цим пишаємося!

Сподіваюся, що війна закінчиться швидко нашою блискучою перемогою, перестануть гинути жінки, діти, літні люди, наші хлопці на фронті та настане мир!

Фото з персонального архіву та вільних джерел