Свого часу Польща обрала вірний напрямок розвитку у геополітичному та економічному аспектах, тут сповідуються основні загальноєвропейські вартості (ринкова економіка, правова держава, права людини та ліберальна демократія) у поєднанні з християнською ідеологією. У свідомості більшості українців РП вважається частиною Заходу, але тією зрозумілішою, ріднішою частинкою Заходу, на який слід рівнятися у багатьох аспектах життя.
Чи все, насправді, так безхмарно і які можливі прогнози на майбутнє — це ми обговоримо з відомим українським науковцем паном Андрієм Дахнієм — доцентом, кандидатом філософських наук ЛНУ ім. Івана Франка, автором багатьох публікацій та наукових праць, зокрема: Спіноза в контексті екзистенціальної філософії Н. Бердяєва і Л. Шестова. — Вроцлав, 1998 та Християнські елементи української духовності і «філософія серця». — Мюнхен, 2001.
Пан Андрій постійний учасник багатьох міжнародних наукових конференцій, відмінний знавець німецької мови та культури, в даний час читає лекції не лише в Львівському національному університеті імені Івана Франка, а й в Школі журналістики УКУ.
Вітаю, пане Андрію!
– Розпочну нашу бесіду з числа – 3 млн., саме стільки українців на даний момент знаходиться в Польщі. На вашу думку, чому така численна українська громада так слабо проявляє себе в культурно-просвітницькій діяльності, у порівнянні з українськими громадами в США, Канаді чи Франції?
– Можливо, передовсім тому, що до Польщі, на відміну від згаданих США, Канади, Франції, дещо більшою мірою виїжджали так звані «трудові» мігранти, а в культурному і суспільному сенсі активнішими зазвичай є ті, кого прийнято вписувати в контекст brain-drain («відпливу мізків»).
– На вашу думку, чому ряд польських журналістів, наприклад, Томаш Ліс чи Куба Воєводський, продовжують культивувати образ українця як будівельника, а українки як сексуальної прибиральниці? З чим це пов’язано? Поляки бояться українців? Чи тільки так вони бачать нас у своїх фантазіях?
– Звісно, це стереотипне, хоча, ймовірно, вельми розповсюджене уявлення, бо ж українці насправді долучені не тільки до перерахованих Вами речей, до багатьох сфер і польської економіки, і медицини, і освіти, і сфери послуг. Втім, стереотипи завжди є вельми живучими, зокрема і в західноєвропейських країнах теж, тому, як на мене, цю ситуацію не варто драматизувати. Зрозуміло, що поляки не бояться українців, інакше вони б не сприяли їхній міграції до Польщі (остання, як відомо, у такий спосіб значною мірою уникає необхідності розміщувати у себе переселенців із Африки чи Азії).
– Чому наші стосунки з Польщею різко погіршилися, від „адвоката України в ЄС” до антиукраїнських настроїв на вулицях польських міст? Це послідовна державна політика Польщі чи, однак, це стихійний прояв задавненого історичного протистояння? Шило в мішку не сховаєш?
– Гадаю, було б необачно говорити про «різке погіршення» стосунків. По-перше, все одно у нас з поляками залишається спільна зовнішня загроза – це, звісно, Росія. І допоки такий стан справ зберігатиметься, ми з поляками залишатимемося, так би мовити, «в одному човні». Крім того, не варто недооцінювати того фактору, що досить багато нашої молоді навчається в польських вишах. Та й взагалі, мені видається, що молоді люди здатні набагато швидше порозумітися, і в цьому, на мій погляд, запорука непоганих перспектив наших взаємин з Польщею. Так, звісно, деяке погіршення все ж відбулося, проте тут Польща не є винятком: ксенофобські тенденції зараз посилилися чи не в усій Європі, про що засвідчує досвід, здавалося б, таких неймовірно толерантних країн, як Німеччина (зверніть увагу хоча б на парламентський успіх ультраправої «Альтернативи для Німеччини»).
– На коли очікувати перезавантаження стосунків з РП, ваш прогноз? І що нас об’єднує з поляками? Парадоксом є, що попри історичні протиріччя, поляків більше люблять мешканці Галичини ніж жителі Київщини, наприклад? Чому так склалося?
– На питання, що нас об’єднує з поляками, частково я вже відповідав: потенційна загроза зі Сходу, конкретно, з боку Росії, відповідно, прагнення убезпечувати себе від цієї загрози. Крім того, є прагматичні міркування економічного, торговельного плану. Не забуваймо, річ ясна, і спільних культурних коренів. Щодо прогнозів, то робити їх – справа невдячна, але раніше чи пізніше таке «перезавантаження» неодмінно відбудеться: у нас попросту немає іншого виходу, та й, знову ж таки, уже згаданий чинник молоді в цьому сенсі є дуже обнадійливим. Галичани і етнічно спорідненіші з поляками, і в мовному плані, і ментально ближчі (навіть у якихось речах, скажімо, кулінарного штибу), тому не варто дивуватися тій обставині, що «мешканці Галичини поляків люблять більше, ніж жителі Київщини, наприклад». До того ж в українців, які живуть східніше від нас, залишилися якісь історичні спогади, зокрема, стосовно конфесійних речей вельми болісні (і тут, як на мене, теж ще залишається чимало стереотипів, упереджень)…
Дякую за розмову!