„Присутність українців у Польщі — це шанс, а не загроза”, — Le Figaro

Через три роки після повномасштабного вторгнення Росії в Україну Польща опинилася перед стратегічним викликом. Як зазначає французька щоденна газета Le Figaro, початковий спалах солідарності польського суспільства щодо українських біженців поступово згасає.

У лютому 2022 року весь світ був вражений швидкою мобілізацією польських громадян, які самостійно організовували гуманітарні коридори, підтримували біженців та відкривали свої домівки. Проте на зміну емоційному імпульсу прийшов складний процес інтеграції, який вимагає довгострокових рішень і системного підходу.

Сьогодні польське суспільство все частіше стикається з риторикою, що фокусується не на співпраці, а на протиставленні. Політичний наратив дедалі частіше використовує тему міграції як інструмент передвиборчої боротьби. Як наслідок, згідно з останніми даними опитування Kantar Public та Фонду Стефана Баторія, лише 30% поляків ставляться до українців позитивно, що на 21 відсотковий пункт менше, ніж у 2023 році. Натомість рівень негативного ставлення сягнув 38%.

Економісти та демографи неодноразово наголошували: присутність українців у Польщі — це шанс, а не загроза. На тлі старіння населення, відтоку молоді та зростаючого дефіциту робочої сили, Польща має унікальну можливість зміцнити свою економічну й соціальну систему завдяки іммігрантам з України. Вони вже є частиною польського ринку праці, активно беруть участь у житті місцевих громад, сплачують податки та вчать дітей у польських школах. За оцінками експертів, лише у 2024 році присутність українців принесла польському бюджету близько 47 млрд злотих додаткових доходів.

Попри це, державна політика інтеграції залишається слабкою або фрагментарною. Проєкти, спрямовані на мовну адаптацію, професійну підготовку чи соціальну інтеграцію, часто не отримують належного фінансування або припиняються через політичні рішення. Замість того, щоб будувати спільне майбутнє, суспільству нав’язується дискурс захисту національної ідентичності, у якому іноземець сприймається як загроза, а не як ресурс.

Особливо небезпечною є спроба політизувати складні історичні теми, зокрема Волинську трагедію. Вшанування пам’яті жертв — безумовне право і обов’язок обох народів. Проте використання цієї теми в політичній боротьбі під час воєнного стану в Україні є не лише безвідповідальним, а й небезпечним. Такі дії грають на руку російській дезінформаційній кампанії, яка активно розпалює історичні суперечності між Польщею та Україною.

Мета цих інформаційних атак — послабити польсько-українське партнерство, створити недовіру та підірвати політичну єдність. У центрі таких наративів — страх перед українцями, знецінення їхнього внеску у розвиток Польщі та навіть натяки на територіальні претензії.

Тривожним є також те, що польський уряд володіє всією необхідною аналітикою та експертними рекомендаціями для побудови ефективної міграційної політики, однак не застосовує їх. На тлі політичної конкуренції виборчі кампанії часто мають перевагу над довгостроковими стратегіями, які могли б забезпечити стабільність та інтеграцію.

Польща справді має історичний шанс — стати прикладом успішної інтеграції, зміцнення демократії та європейської солідарності. Але для цього потрібно вийти за межі короткострокових електоральних цілей і визнати: доля мільйонів українців у Польщі — це не лише гуманітарне чи економічне питання, а й питання безпеки, довіри та цінностей.

Інакше найбільший соціальний резерв, який Польща накопичила з 1989 року, буде втрачено.