Число вірних УГКЦ в Польщі збільшується з кожним роком. На теренах Нижньої Сілезії розміщується Вроцлавсько-Ґданська єпархія — одна з найбільших єпархій Української греко-католицької церкви у Польщі. На сьогодні єпархія налічує понад 70000 вірних, 30 священиків, 60 парафій (об’єднаних у 4 деканати).
Різдво, звичайно, вірні УГКЦ святкують 7 січня – за старим стилем, разом із православними братами. Чи щось зміниться у найближчому майбутньому і як жити в світі мігрантів та міграції. Про це ми поговоримо з Владикою Венедиктом Алексійчуком — єпископом єпархії Святого Миколая УГКЦ у Чикаго.
Слава Ісусу Христу, Преосвященний Владико Венедикте!
– Розпочну нашу бесіду із актуального питання про „два” Різдва. На вашу думку, коли греко-католики України почнуть святкувати світле свято Різдва Христового разом зі всім світом?
– Найперше маємо сказати про те, що ніхто з нас достеменно не знає, коли саме відбулося Різдво Господа нашого Ісуса Христа. А, як відомо, Ісус Христос — це той який приніс світло у цей світ! Саме тому почали святкувати символічно це свято 25 грудня, саме тоді коли день починає ставати довшим і “світла” стає все більше. На мій погляд, не аж так принципово святкувати 25 грудня чи 7 січня. Коли ми будемо святкувати Різдво 25 грудня то це нічого суттєво не додасть до нашого духовного життя і наших стосунків з Богом. Коли це може статись — невідомо, зміна — можлива, бо цілковито все на землі змінюється, але вона залежить від багатьох чинників. Слід ще раз вказати, що не можна вважати цю дату — 25 грудня, як конкретно вірну та правильну. Ще раз повторю, точної дати не знає ніхто. Можна святкувати в той чи інший час. Бо важливою не конкретна дата, а освідомлення самої події яка сталась дві тисячі років тому, що до людства, до кожного з нас, прийшов сам Бог. Людство і кожна людина, зокрема, завжди свідомо чи підсвідомо шукає Бога. Але 2000 років тому, не людина навпомацки шукала Бога, а сам Бог прийшов до людини. Це революційна подія, яка відбулася в історії світу. Бог став людиною, щоб зробити здатною кожну людину жити божественним життя.
– В чому полягають труднощі переходу і чи можна українцям в Польщі святкувати два рази Різдво? На скільки це правильно, адже на польські свята у нас є піст?
– Звичайно, це так само якби ви спитались мене, чи можна розмовляти одночасно польською і українською мовами. Ніхто не любить невпорядкованості та змішаності. Так Різдво Ісуса Христа сталось дві тисячі років тому, однак як ми живемо в свої традиції то варто святкувати його також в нашій традиції. Якщо ми є греко-католики, то в Україні, ми повинні відзначати Різдво згідно нашого церковного календаря, — а саме 7 січня. Як буде така Божа воля і Бог покерує так, що ми все-таки, в майбутньому, перейдемо на 25 грудня, то будемо святкувати 25 грудня. Якщо ж ми перебуваємо за межами нашої держави, то, звісно можемо бути присутніми 25 грудня на Різдвяному Богослужінні в римо-католицькому храмі. Нічого забороненого в цьому немає, це навіть похвально розділити з іншими радість цього свята.
– Чи правильно практикуючим греко-католикам не тільки відвідувати храми інших конфесій в Польщі, а брати участь в основних таїнствах (Євхаристія, Вінчання, Миропомазання, Хрещення)? Наприклад чи можна це здійснювати у римо-католицьких костелах?
– Звичайно участь брати можна, бо ж Господь той самий. Ми можемо ходити на шлюби, хрестини до римо-католиків та православних і розділяти з ними радісні події їхнього життя. Одночасно, ми маємо бути свідомими, як би ми не розділили з кимось радість, святкували ту чи іншу подію, остаточно ми маємо бути свідомі того — хто ми є! Деколи вірні, покидаючи свою домівку кажуть, щось на кшталт: “А мені, всерівно, куди ходити, всюди є Бог. Яка різниця”. Таке мислення є хибним. Бо мені ж не всерівно хто я — українець чи поляк! Так само я повинен ідентифікувати себе, та свою церковну приналежність. Дуже важливо усвідомлювати свою автентичність, хто я є.
– Владико, як ви трактуєте соціальний феномен міграції для українців, як благословення чи, радше, випробування? А може, це є нормальним елементом сучасної глобальної культури?
– Міграція в теперішньому світі — дуже глобальне явище. Наприклад, середньостатистичний американець на протязі свого життя, що найменше 2-3 рази змінює місце свого проживання. І для них це є цілком нормальне та закономірне явище. Звичайно, американцям легше, бо територія США — це як ціла Європа. Вони мандрують на величезну відстань, одночасно не покидаючи території своєї держави, а лише територію штату. В сучасному світі, дуже часто людина змінює своє місце проживання через нову працю. Це і є, в основному, рушієм міграції. Явище міграції не можна оцінювати як добре чи зле. Вона повністю залежить від економічних та політичних чинників. Саме економічна ситуація в Україні штовхає людей на міграцію, від фінансових клопотів виїжджають люди з нашої держави. Як то кажуть “біда на міграцію штовхає”. Мотиви різні — хтось хоче родині допомогти, хтось дітей вивчити, хтось собі щось придбати. Я дуже багато країн відвідав, на своєму шляху зустрічав дуже різних людей, в тому числі мігрантів з України. Звичайно, десь в глибині душі вони носять мрію коли-небудь повернутися на свою Батьківщину. Але, на це не дозволяє їм саме економічна ситуація в нашій державі. Наші люди дуже працьовиті, вони важко працюють на те, щоб мати гідне життя. На жаль, в нас не має такої можливості. Тому тут не питання, як ми трактуємо міграцію, а яка є її першопричина, джерело. А цим є дуже складна фінансова ситуація в теперішній Україні, що позбавляє права людину на гідне життя.
– І на останок, Преосвященний Владико Венедикте, як не загубити Бога в шаленому ритмі цивілізації та великого міста?
– Бога загубити не можемо, бо ж Він є повсякчас присутній у нашому житі. Господь є однаково присутній і у великому місті, і у маленькому селі, і у монастирі, і в кожній домівці. Питання в тому, чи ми дозволяємо, щоб та круговерть нас так похлинула, що ми перестаємо усвідомлювати Божу присутність. В цьому шаленому світі ми стаємо залежними від швидкого ритму нашого життя. Тому нам потрібно час від часу зупинятися від цього бігу, а почати знаходити час на Бога, почати спілкуватись з ним. Спілкуватися за допомогою молитви. Головне – молитися регулярно. Цей наш цивілізований світ — він прекрасний, стільки можливостей. Але він нас дуже сильно прив’язує та “матеріалізує”, ми стаємо залежними від речей. Примітно, що ця прив’язаність до земного відохочує нас від Творця, ми перестаємо, взагалі, хотіти розмовляти з ним, шукати час на це.
Зважаючи не це потрібно, неодмінно знаходити час на вечірню та ранішню молитву, на читання Святого Письма, треба знаходити час, щоб прийти до храму на Богослужіння, на Вечірню, Утреню, треба знаходити час, щоб стати перед Господом. Це так само, як у нашому матеріальному житті — ми знаходимо час, щоб поїсти, які б ми зайняті не були. Без поживи наше тіло не здатне буде справно функціювати. Коли ми не будемо заряджати наші гаджети — вони не працюватимуть. Так само в духовному житті — ми мусимо черпати ту Благодать від Господа і знаходити час на Бога, на розмову з ним. Коли ми знайдемо час на Господа, то все в нас буде добре. Як казав святий Августин: “Коли в нас на першому місці буде Бог — все інше стане на свої місця”.
Сердечно дякую за розмову.
Слава Ісусу Христу!
Світлина з особистого архіву Преосвященного Владики Венедикта.