Ендрю Тодос – британський журналіст, який відомий своєю любов’ю до українського футболу. Його проект „Zorya Londonsk” є одним з головних джерел інформації про нього у Великобританії. Ендрю багато подорожує та спостерігає за українськими командами і національною збірної України, є справжнім талісманом для наших колективів. Стосовно іншого детальніше розкаже сам герой цього інтерв’ю.
Ендрю, будь-ласка, розкажіть трішки про себе.
Я народився в Лондоні, але маю українську родину. Батько з Тернопільської області, мати народилася в Британії, проте її батьки з України. Я все життя цікавився українським футболом, стежив за національною збірною, коли вони грала на чемпіонаті світу 2006 року, тоді мені було лише 10 років. Навіть пропускав школу, щоб подивитися стартовий матч того мундіалю проти Іспанії, тому що він відбувався всередині дня.
Першим поєдинком збірної України наживо була гра проти Англії у 2000 році, одна з останніх на старому Вемблі (товариська зустріч, що завершилася перемогою „трьох левів” 2:0 завдяки голам Роббі Фаулера та Тоні Адамса – прим.). Вона відбулася якраз в місті, де я прожив на протязі восьми років. З мого будинку через задній двір можна було дістатися невеликого парку і одразу після нього до самої арени.
Коли я завершив університет у 2018 році та отримав роботу зловив себе на думці, що коли слухаю різні подкасти або експертів мені бракує якоїсь глибини в їх розмовах. Було важко знайти якісний контент про український футбол, до якого можна було б долучитися. Саме тоді я створив Зорю Лондонськ та почав вести соцмережі, щоб популяризувати його для більшого кола вболівальників.
Чому саме Зоря?
Чесно кажучи, за цією назвою не стоїть якийсь конкретний підтекст. Я хотів бути більш унікальним, тому що було багато різних блогів із назвами, типу „укрфутбол” чи „укрфут”, тобто, ти розумієш, про що іде мова, проте мені це було не надто цікаво. Я, звісно, знав про існування Зорі, Луганськ та Лондон здалися мені трішки схожими, тому я вирішив зробити своєрідний мікс.
Яким був Ваш перший виїзд в якості автора проекту Зоря Лондонськ?
Точно не пам’ятаю, але, здається, це був матч кваліфікації Ліги чемпіонів сезону-2018/19 між київським Динамо та Аяксом. Це були перші спроби моїх репортажів з поєдинків. Якщо говорити про збірну України, то вперше я був на зустрічі Ліги націй із Чехією, коли Олександр Зінченко забив переможний гол у доданий до другого тайму час (колектив Андрія Миколайовича Шевченка виграв 2:1 – прим.).
Повноцінний поєдинок з усіма необхідними атрибутами журналістської роботи відбувся у Львові в матчі проти Сербії (перемога 5:0 – прим.), де я прийшов на прес-конференцію, можливо, навіть поставив питання Андрію Миколайовичу, точно не пам’ятаю.
Ви рахували кількість поєдинків, які вдалося відвідати?
Ні, проте цифра точно наближається до сотні.
Які команди або гравці в Україні подобаються Вам найбільше?
Коли я був малим, підтримував Динамо Київ, львівські Карпати та збірну України. Коли почав заглиблюватися у журналістику та ставитися до цього більш професійно можу сказати, що вболіваю лише за збірну України, проте завжди бажаю удачі всім українським командам у єврокубках, Шахтарю, Динамо чи іншим колективам.
Стосовно футболістів завжди любив Андрія Ярмоленка. Зараз ми наближаємося до завершення його кар’єри, але для мене він завжди був одним з фаворитів. Говорячи про нове покоління можу виділити Михайла Мудрика, Георгій Судаков добре себе проявляє. Також мене завжди вражав Роман Безус, наприклад, своїм голом у кваліфікації чемпіонату світу 2014 року проти Чорногорії, коли вийшов на заміну та переграв воротаря в стилі Ліонеля Мессі, Україна тоді перемогла 4:0 на виїзді.
Втім, Ярмоленко для мене завжди буде номером один. Варто згадати і Єгора Ярмолюка, із яким я нещодавно робив інтерв’ю, йому вдалося непогано дебютувати у складі Брентфорда та будемо сподіватися, що він продовжить так грати і надалі.
Ми розмовляємо на наступний день після того, як Шахтар несподівано переграв Барселону 1:0 у Гамбурзі в рамах Ліги чемпіонів завдяки голу Данила Сікана. Ви багато подорожуєте та спостерігаєте за іграми українських колективів. Які найцікавіші враження були від ваших подорожей за українськими клубами та збірною? Можливо, були якісь цікаві ситуації?
Чесно кажучи, було багато цікавих вражень. Чудово пам’ятаю мій виїзд до Києва на матч України проти збірної Португалії у відборі на Євро-2020. Неймовірні враження, коли команда перемогла та оформила путівку на континентальний форум. На самому чемпіонаті Європи незабутнім був, звісно ж, гол Артема Довбика у ворота Швеції в 1/8 фіналу. Багато людей через ковідні обмеження тоді не могли бути присутніми на стадіоні, втім для тих, хто потрапив туди це був справжній привілей переживати такі емоції наживо.
В контексті арени, на якій відбувся цей матч, можна згадати також інший поєдинок – проти Шотландії весною 2022 року, коли Україна перемогла 3:1 на Гемпден Парку у плей-оф відбору на чемпіонат світу. Це був справжній кайф, особливо в контексті того, що це була дуже важлива перемога під час війни проти рф. Проте найбільш унікальний досвід все ж таки був після матчу проти Сербії, коли на наступний день я відвідав поєдинок плей-оф за збереження прописки в Прем’єр-Лізі між Карпатами та Волинню.
Тоді я перебував біля виїзного сектору і атмосфера була божевільна. Багато піротехніки, ультрас Волині, що кидалися кріслами на арбітра. Це емоції, що важко отримати в АПЛ або Лізі чемпіонів.
Після повномасштабного вторгнення Великобританія одразу встала на сторону України та почала надавати нам активну допомогу, як на економічному, так і дипломатичному фронтах. Чому на Вашу думку сталася така потужна консолідація із українським народом?
Цікаве питання. Я думаю, багато людей були здивовані, що Борис Джонсон проявив себе, як справжній друг України, в той момент він мав багато внутрішніх конфліктів у Британії, в процесі цього розпочалася війна, тому в якомусь сенсі Україні повезло, бо вся увага сфокусувалася саме на ній. Розпочалася активна допомога українському народу з боку уряду та звичайних громадян, яка продовжується і надалі – гуманітарна допомога, підтримка біженців, ЗСУ, тому можна назвати це великим внеском та вчинком. Можу сказати, що тепер між нашими країнами є потужний коннект.
Наразі можна прочитати багато заголовків про те, що деякі країни планують в майбутньому скоротити або відмовитися від допомоги Україні. Громадяни Великобританії втомилися від війни чи далі підтримують той самий настрій стосовно максимальної допомоги нам?
Можу сказати, що тема війни стала менш інтенсивно висвітлюватися у ЗМІ, але за закритими дверима в посольствах, департаментах продовжується робота в цьому напрямку. Якщо запитати людей на вулицях Британії, то більшість однозначно будуть висловлювати слова підтримки Україні. Додатково варто сказати, що війна ХАМАСУ та Ізраїлю дещо змістила акценти в інший бік. Проте я дуже сподіваюся, що це жодним чином не вплине на допомогу українській державі.
Як ви оцінюєте поточний стан українського футболу і його перспективи?
До подібних речей можна ставитися по-різному – негативно або оптимістично. Я намагаюся завжди підходити до цього із позитивом. Війна – це жахливо, але я думаю, що футбол ніколи не вмре. Можливо, дещо впаде рівень, проте переважно я бачу перехід в сторону хорватської моделі. Їхній чемпіонат не найсильніший на континенті, втім вони мають багато топових футболістів по всій Європі. Парадокс нинішньої ситуації в тому, що через повномасштабне вторгнення багато гравців з України отримали можливість спробувати свої сили закордоном. Клуби також розуміють це, тому в підсумку погоджуються продавати своїх найкращих виконавців, як, наприклад, було із Віктором Циганковим.
В 2021 році я разом зі співведучими мого подкасту про український футбол англійською мовою об’їхали всі професійні команди України, витратили на це два тижні машиною, говорили з чиновниками, гравцями, вболівальниками. Те, що їх об’єднувало – це ставлення до розвитку футболу в країні. Потихеньку це має налагодитися. Коли завершиться війна можуть повернутися деякі команди, створитися нові, тому що для цього є хороший фундамент.
Що можете сказати про збірну України під керівництвом Сергія Станіславовича Реброва?
Мені подобаються виступи України за нового тренерського штабу. Фактично, дійсно провальним вийшов лише поєдинок проти Італії на виїзді, але це лише перший досвід Сергія Реброва в якості тренера національної команди. Андрій Шевченко також починав практично так само, перші два роки все було не надто успішно, нинішньому тренеру потрібно дати час, щоб реалізувати свої ідеї. Деякі футболісти починають розкриватися по-новому під його керівництвом.
Чого очікуєте від поєдинку з Італією?
Буде дуже важко, особливо після того, що ми бачили у першому матчі. Італія – це не найсильніша збірна у світі, їхнє нинішнє покоління точно не є топовим, проте практично всі вони грають у топових чемпіонатах. Вони будуть мати такий самий тиск в контексті виходу на Євро. Я хотів би бути приємно здивованим після завершення цієї зустрічі. Дуже вірю в Україну та сподіваюся побачити перемогу.
Фото з персонального архіву Ендрю Тодоса
