У Центрі української культури у Вроцлаві на вулиці Руській у суботу, 8 листопада, о 13:00 відбулася презентація збірки «Історії відважних». До збірки увійшли оповіді українських дітей-біженців, які наразі проживають у Єлєній Ґурі. Як зазначають представники фундації Windmill Tree, проєкт став дієвим інструментом психологічної реабілітації дітей, які були змушені евакуюватися з небезпечних регіонів під час російсько-української війни.
Захід офіційно підтримало Генеральне консульство України у Вроцлаві.
Організатором події стала Windmill Tree Foundation із міста Єлєня Ґура, а ведучою — рівнянка Тетяна Карцева. Організація переважно об’єднує жінок, проте до її складу входять також поляки, чехи, українці та волонтери з інших країн. Фундація реалізує міжнародні проєкти на різних рівнях.
Проєкт „Tales of the Braves” — «Історії відважних» — фінансується Радою Європи, Європейською комісією та Європейським фондом. Тексти до нього написали українські діти — близько 90% авторів зараз перебувають у Польщі.
Як зазначають організатори, важливо, щоб історії українських дітей були почуті по всьому світу.
Діти — це група, до якої рідко дослухаються. Ми часто говоримо про Voicing Refugees Stories — про візуальне вираження, але майже ніхто не говорить про Voicing Children’s Stories — про голоси дітей через їхні історії. А вони теж важливі. На жаль, у сучасному контексті подій багато речей здаються «важливішими», але це не означає, що дитячі емоції й думки треба ігнорувати. Часто саме у їхніх оповіданнях можна знайти прості, але глибокі відповіді на дорослі проблеми, — зазначида ведуча заходу.
Кожна історія важлива — бо це чиєсь життя, досвід, переживання. Сам процес написання мав терапевтичний ефект. Для багатьох дітей це стало способом висловитись, заглянути у себе, переосмислити спогади, побачити події під іншим кутом. Зі слів учасників презентації, декому це допомогло краще зрозуміти свої стосунки зі світом, навчитися приймати відмінності, а для інших — це стало натхненням: зрозуміти, що вони не одні, що є надія, що попри біль і втрати, все ж можливо повернутися додому, до себе, до життя.
Щодо мотивації.
І моя, і Христини Павлуцької (президентки фонду) мотивація йшла від серця. Ми всі колись мріяли написати книжку, створити гарну історію, бути героїнею — принцесою у світі дива. На жаль, реальність сьогодні інша: світ жорстокий і тривожний. Але саме тому хотілося дати дітям шанс творити, навіть у таких умовах. Ми боялися лише одного — що якщо діти почнуть відкриватися, ми не зможемо впоратись з емоційним навантаженням. Але, на щастя, усе відбулося дуже зріло. Навіть найболючіші історії вони переосмислили й поділилися ними спокійно, з розумінням того, що це — частина їхнього досвіду, — сказала Тетяна Карцева.
Чи це був проєкт написання книжки чи радше терапія?
І те, і те. Передусім — це була терапія, процес самовираження. Діти-автори спілкувалися між собою, підтримували один одного, перестали замикатися в телефонах. Вони ділилися пережитим і водночас вчилися слухати інших. Другий аспект — просвітницький. Через ці історії можна нагадувати іншим людям, що війна триває, що це не щось далеке. Ми не говоримо про це з пропагандистських мотивів — ми просто не маємо права мовчати. Бо люди все ще страждають, і незалежно від того, де ми живемо, ми всі залучені до цього контексту, — розповіла ведуча.
Цей проєкт — своєрідне нагадування і світу, і самим собі. Фундація Windmill Tree планує подорож з дітьми до Герліца, щоб продовжити діалог на місцях.
Ми хочемо, щоб діти й далі писали — не лише про війну, а й про добро, дружбу, принцес, світло. Хоча, звісно, близько 90% історій — про війну, еміграцію, про тих, хто залишився вдома і не може виїхати. Це — живі історії, написані дітьми, які живуть у реальності 24 лютого, — висловила побажання пані Тетяна.
