За результатами опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у вересні 2017 року, 54% опитаної молоді (14 – 35 рр.) мають бажання переїхати на ПМЖ за кордон. Цвіт нації стрімко покидає Україну. На сьогодні лише в сусідній Польщі навчається понад 60 тисяч українського студентства. Тенденція вражає. А що ж буде далі, які перспективи життя „там” і життя „тут”?
Сьогодні обговоримо цю тему з Тарасом Черною – аспірантом Національного університету “Львівська політехніка” (кафедра інформаційних систем та мереж), активістом, громадським діячем, членом ВО „Свобода”.
Вітаю Тарасе, розпочну нашу розмову з такого питання – як відомо, в тебе ніколи не було протекції, не було „плечей”, багатих родичів чи покровителів, однак ти здобуваєш наукове звання, працюєш, провадиш активну громадську діяльність тут в Україні. В чому твій секрет?
– Вітаю! Все є насправді так, як Ви кажете. І відповідь на Ваше запитання буде радше емоційною, ніж раціональною: якщо мені подаровано Богом життя саме в цій країні, якщо я хочу бути собою, а в умовах сьогодення правильніше сказати, якщо я буду спроможний бути собою – то я хочу будувати своє життя там, де мені суджено небом. Це і є моїм стимулом: змагання самим із собою!
Твоя позиція, ти противник чи прихильник еміграції? Еміграція молоді – подарунок корупціонерам і популістам, як вважаєш? Чому владі вигідний відтік населення, особливо молоді?
– Згідно наведених Вами даних, що половина молодого покоління хоче виїхати за кордон – то це найгірший вирок чинній владі і не тільки. Адже своїми діями та створеними умовами, держава дала зрозуміти, що її громадяни їй не потрібні. І одразу виникає ще один висновок: Україна далеко не найважливіша у житті її очільників. Відразу згадуються слова першого прем’єр-міністра Сінгапуру Лі Куан Ю, який 31 рік відпрацював на цій посаді: “Якщо неправильно керувати країною – всі розумні люди поїдуть”. Що і відбувається сьогодні. Та слід зазначити, що трохи інша ситуація в ІТ сфері. Для комп’ютерників факт бідності для еміграції менше впливає, бо зарплати тут і там більш менш співставні, якщо враховувати ще і вартість життя. Для них тема еміграції – це більше гонитва за комфортом, за соціальними і персональними свободами.
Що стримує тебе від виїзду з України? Родина, надія на краще майбутнє, почуття патріотизму?
– Я хочу бути собою, бути справжнім! І коли ти проходиш дорогу до самоствердження, самореалізації, самоусвідомлення – саме рідна земля, мова, люди, батьківська хата надають надпотужної сили, щоб здолати усі труднощі. Для мене байка, що мені каже зовнішній світ, для мене важливіший мій внутрішній світ. А в ньому Україна і моє життя тут. Українці – це народ заробітчан. Признаюсь, я також два рази їздив за кордон на роботу. Так, там можливостей і умов для побудови кращого життя значно більше, ніж у нас. Але для себе я зробив висновок: можливість самореалізації в Україні є. І питання основне не в тому, де ти більше заробиш, а де ти зможеш краще самореалізуватися, реалізувати свою мрію. В Україні можна досягнути набагато більше.
Є теоретичний і практичний патріотизм. Смішно слухати, коли кажуть, що крок до чогось має робити суспільство. Прагнення реформ та змін – це вже крок суспільства, яке воно давно зробило. Тепер, кроки має робити бізнес, приватні підприємці, наукові інститути, медичні науково-дослідні заклади тощо… Влада – рушій. Цими галузями керує влада. На це потрібні державні кошти, інвестиції. Питання, як викорінити в Україні корупцію? Чи вона вже стала нашим способом життя? Як заставити чиновників не відмивати кошти? Саме від корупції втікає молодь?
– Саме так! Революція – це не стояння на вулиці, а системні зміни! Та коли мрією молодого покоління є виїзд з країни, то це трагедія цілого народу! Зміни, або як тепер модно казати, реформи, не відбуваються! Для прикладу візьмемо галузь освіти. В Україні 80% громадян отримують вищу освіту, але самореалізуватися з цією освітою немає де. В подальшому молодь, яка отримує цей диплом, бере складає його у портфель і їде за кордон, щоб заробити, здебільшого чорновою роботою, собі на житло чи якусь іншу річ.
В Україні практично немає конкуренції у бізнесі. Кожен емігрант підзаробивши грошей може повернутися і започаткувати тут свою прибуткову справу. Чому молоді люди цього не роблять?
– Бо їх цього не вчили! До речі, саме як емігранти вони можуть побачити дуже повчальну річ: якщо їздити завжди на заробітки, то кожного разу коли ти повертатимешся, то побачиш, що залишаєшся на тому ж соціальному рівні. Звичайно, в кожного свої амбіції та вимоги.
Дякую за розмову!