Рішення Європейського Союзу наприкінці 2025 року про надання Україні фінансової підтримки в обсязі близько 90 млрд євро фактично окреслило часовий горизонт у два роки для подальших дій. За оцінками аналітиків, ці кошти мають забезпечити Україні можливість продовжувати оборону від російської агресії до 2027 року.
Після скорочення прямої фінансової участі США у підтримці Києва відповідальність за стабільність України значною мірою перейшла до Європи. Польща стала одним із ключових донорів цього пакета, що закріпило її місце серед держав, які впливатимуть на політичні рішення щодо післявоєнного устрою регіону. Водночас ці зобов’язання були взяті без широкої суспільної дискусії, що викликає питання про межі політичного консенсусу та прозорість ухвалення рішень.
Експерти з безпеки зазначають, що для Варшави підтримка України є інструментом виграшу часу. Ці два роки мають бути використані для модернізації польських збройних сил, зміцнення східного флангу НАТО та поглиблення співпраці з країнами Північної та Східної Європи. Фінансова участь у підтримці України розглядається не як акт альтруїзму, а як елемент власної стратегії стримування Росії та мінімізації ризику прямого конфлікту.
Водночас питання про те, якою має бути роль Польщі після завершення війни, залишається відкритим. Йдеться не лише про можливу участь у відбудові України чи її інтеграції до єдиного ринку ЄС, а й про захист власних економічних та політичних інтересів. Наступні два роки стануть періодом, коли Варшава має чітко сформулювати, чого вона очікує від мирного врегулювання і яке місце хоче посісти в новій архітектурі безпеки Східної Європи.
